Добро… з кулаками?

Поделиться в Facebook Написать в Twitter
  • 31.05.2018 23:09
  • 0

Хочу розповісти, любі читачі, одну історію з життя.

Якось виходили ми з старшим сином з парку. Нам назустріч йшов кремезний чолов’яга. Це був кінець спекотного літнього дня, тому майже кожен другий ласував морозивом, аби не розплавитись прямо посеред розжареної бруківки. Чолов’яга також вирішив охолодитись солоденьким пломбіром, який він доволі швидко придбав біля «Яблуньки» без усіляких там «а покажіть мені оте, а тепер – ось це!». Взявши до рук морозиво, він одним різким рухом розідрав обгортку і почав жадібно їсти. А обгортку… От її він просто жбурнув під ноги. Поруч з ним стояв смітник, менше, ніж за метр справа. Ми з сином якраз спілкувались про охайність й чистоту у парку, про відповідальність кожного, про здорове суспільство. І тут - овва!!! Про вовка промовка! Аби показати синові, що значить «стосується кожного», я миттю відреагувала на злісного порушника порядку.
- Я перепрошую, але нащо Ви кинули сміття під ноги, адже зовсім поруч урна?
Чолов’яга вже був пройшов повз мене, але тут у нього спрацював інстинкт Конана - борця за власне принижене почуття гідності. Йшов собі, нікого не чіпав, їв собі морозиво, а тут – як грім серед ясного неба. Якась «пігаліца» нахабно зазіхнула на його нірвану. Він миттю розвернувся на мене, і я побачила, що його очі налилися кров’ю, але відступати нема куди – я мала показати синові приклад небайдужості й відваги. Пропорції учасників турніру були досить кумедними – при бажанні ображений джигіт міг мене здути злегка кашлянувши. Тобто в дуеті слона та моськи я була б напевно не слоном. Наді мною прогриміло:

- А тебе сильно нужна моя обертка? Тогда развернись, подними и оставь себе на память. Поняла???

Оте «поняла» прозвучало так, наче мене по самі плечі ввігнали в землю, тобто, табло «безапеляційна капітуляція» аж верещало: мерщій викидай білий прапор, хутчіш, поки ціла!
Але на той момент інстинкт самозбереження вже втратив свідомість і впав у глибоку кому, тому в мені залишилась суцільна відвага й заповзяття.
- Та не проблема, я підніму й викину, а Вам має бути соромно, бо ми на очах у дітей робимо свинство, а потім ниємо, що країна у нас «не швейцарія».
Конан кинувся на мене рішуче й красномовно. Тут би «Бєги, Лола, бєги!», але від долі не втечеш. Чолов’яга прокричав мені у тім’ячко:

- Много вас, умных, развелось, страдаете тут …й (домалюйте своєю уявою потрібне слово), нечем Вам заняться, когда нормальные люди пахают с утра до ночи. Грязно ей! Бери убирай, за каждым беги, поняла???
Ні, ну чого кричати так - звісно, що зрозуміла і затямила. Мені залишили цілими кінцівки, голова, очевидно, моєму опоненту здалась не вельми здоровою, судячи з відчайдушних спроб навчити його життю та розуму, тому її він теж не чіпав, а вуха таки постраждали, виключно від децибел. І добре.

Дядько Конан пішов геть із своєю торбою в клітинку, я мовчки підняла обгортку і викинула її в смітник. У скронях істерично пульсувала кров, мозок жалібно заскавучав – коли ж ти врешті подорослішаєш?! А я собі думала довге глибинне: м-дааа…
Мораль. Дядько Конан – «редиска»? Можливо. «Редисці» треба довести, що вона «редиска»? Ні. В тому двобої ініціатором і потенційним потерпілим була я. Але ж було очевидно, що сили не рівні. Що менталітет деяких людей не піддається корекції. Що кожен з нас робить свій вибір, і якщо б той чолов’яга не стримав себе й скрутив мене у бублик, то винна у тому була б виключно я. Мені знадобилося 5 років, аби усвідомити закон зворотного зв’язку. Покращувати навколишню реальність за допомогою наступу, агресії й приниження – можна, але не варто. Варто працювати з площиною, яка готова до переосмислення, вже є у пошуку ефективних способів та ініціює діалог і співпрацю з собі подібними. Критична маса відповідальних і мислячих досягне необхідної цифри і «конани» не почуватимуться так вже впевнено й комфортно в місті, де більшість дбає про свою домівку, виходячи за межі власних квартир та будинків. І це не приниження, це не поразка, це мій свідомий і ефективний внесок у чистоту міста.
Цю історію я пригадала сьогодні, коли стала свідком сварки між жінкою і працівником парка. Ситуація була схожа. Жінка перейшла на особистості у присутності своєї дитини, молодик не пас задніх і буквально задавив її жаргоном і жорстким тролінгом. Виглядало то, м’яко кажучи, кисло. Двостороння поразка, як на мене, нуль конструктиву, лише бажання повоювати й перемогти. Результат – брудний гамір, ниці епітети, зіпсований настрій і кожен залишився при своєму.
А наша перемога – це навчитись починати з себе й, в принципі, закінчувати собою. А там, де ситуація потребує все ж втручання, спробувати піти шляхом не повчання, наїзду чи критики, а… доброзичливого гумору й альтернативи. У мене потроху спрацьовує, і тут головне те, що «конани» перетворюються на майже джентльменів і, ламаючи язики, через три заїкання вичавлюють з себе «ізвінітє».

 

Комментарии:

Последние новости