Хто в домі господар

Поделиться в Facebook Написать в Twitter
  • 08.06.2018 22:37
  • 0

Час від часу трапляється на очі сюжет, який мені важко пояснити чи сприймати спокійно. ВІН і ВОНА на прогулянці або після шопінгу, або два в одному. Вона – нав’ючена торбами, в очах утома, але спокій, бо стабільність. Стабільність – це ВІН, бо він є. Отже, тягне ВОНА ті торби, перекособочена під кутом 45 градусів, а ВІН такий увесь самодостатній, з цигаркою в зубах, з дуууже характерною ходою: назвімо її «я нівроку, я відбувся». Торби ВІН не нестиме, бо ВІН вже відбувся, розумієте?

Бабці на лавках причитатимуть, що от ВОНА сердешна, бідоська, увесь тягар волочить на собі, як воляка. В очах соціуму винен отой самодостатній, бо дозволяє своїй «коханій?» надриватися центнерами картоплі й цукру. Наче все логічно. Герой і антигерой. Так воно так, але не так…

Дівчата, ми догралися. Брикалися, змагалися за першість, доводили свою силу в кіловатах і джоулях, і врешті перемогли. Спочатку ми народжуємо хлопчика. А потім років так 17-20 ліпимо з нього, вибачте, «теличку», покірну, обережну, сором’язливу й слабку. Та ви що, йому 7 років – яку підлогу він там помиє? Картоплю почистити у 9 років??? Каравул!!! Він же пальці повідрізає. Портфель йому, ніби навмисно, купуємо важкий і незручний, щоб носити його замість сина. А далі вмикаємо маму-поліцая: куди пішов, з ким спілкувався, що відповів, що за «дєвочка», чому в неї зелене волосся, «нам не можна зелене волосся!», «куди ти поїдеш підзаробити, ти ще підліток – на тобі гроші, сиди поруч, мені спокійніше»… Далі можна не продовжувати, так?

І як тільки леґіню зозуля нагукає 20 добрячих літ дорослості, він раденький накивати п’ятами якомога далі від нашої такої сердешної паралізуючої любові. Світ же отримує фіктивно дорослого чоловіка, в якого є безліч шансів впоратися з дитячою травмою і врешті орлом злетіти над вершинами гір. Але ні…

Тут естафету переймає на себе дружина. Та, яка коня «на скаку» і так далі. Ті дружини збиратимуться раз на місяць зневіреними заплаканими кублами по 5-6 душ й перемиватимуть кістки батькам своїх дітей, напрацьовуючи такі карми, що й правнукам не розгребти ото все.

А винні ми, жінки. Ми і тільки ми. Кожного разу коли маленький син просить дозволити йому помити тарілку, а ми, аби не перемивати, відмовляємо: «я сама впораюся швидше, йди пограй і не відволікай». Кожного разу коли чоловік на світанку подружнього життя принесе квіти вартістю в кілограм м’яса, а нам же поки сутужно. Грошей тих – кіт наплакав, й питання чи наплакав – хіба просльозився. І ми тими квітами тиждень будемо ґвалтувати мізки й ініціативу чоловіка щось зробити для нас із серії «ти - леді, я – лицар». Чи варто дивуватися, що якийсь час потому торби з дешевими огірками на консервацію нести доведеться нам самим, бо він краще не заважатиме й не відволікатиме нас…

Коли я була маленька, до нас в село приїхала бабця Марія. В неї помер чоловік, дітей не було. Доживати віку вона вирішила у своєї рідної сестри. Мій дідусь взяв її до школи працювати, топити печі й слідкувати, аби вночі жар не згас, щоб зранку школярам було тепло. Я любила слухати її розповіді про минуле, але водночас деякі речі видавалися мені дивними й незрозумілими. Вона постійно згадувала якось господаря й називала його не то з острахом, не то з повагою «хазяїн».
Хазяїн сердився на неї, якщо вона не встигала з обідом і бив її. Але вона вдячна за те, що бив, бо інакше, цитую: «с меня ничего бы толкового не вышло». А ще коли мій дідусь допомагав їй піднести відро з вугіллям, бо в моїй родині жінки відра не носили, то Марія схоплювала те відро з таким страхом, скрючувалася геть у гачок від сорому, бо не гоже хазяїнам вугілля носити. Я довго не могла зрозуміти, що ж означає слово «хазяїн», бо певні пазли не співпадали. Врешті запитала у своєї бабусі. Вона пояснила мені, що Марія так називає свого чоловіка. Так її було виховано й іншого виміру відносин між чоловіком та жінкою вона навіть уявити не могла.

Так хто ж в домі господар? І чи мають бути в родині господарі й слуги, повелителі й раби, підкорені й начальники?.. Хіба родина – це не тандем слабкої чуйної дружини і сильного й вольового чоловіка? Це ВІН і ВОНА, де ВІН ніколи не дозволить нести їй важкі торби, бо поважає в НІЙ жінку, а ВОНА ніколи не дозволить собі лихословити про НЬОГО і його недоліки подругам, бо поважає в ньому чоловіка. Разом вони – сила, яка здатна пройти усі малогрошів’я й лихоліття, й ті квіти, що коштують як цілий кілограм м’яса, ВОНА з вдячністю згадуватиме все життя, а ВІН носитиме в серці її щасливу посмішку… А господарем в такій родині буде хіба що ЛЮБОВ…

Фото с nhero.ru

 

 

Комментарии:

Последние новости