Про знамениту українську артистку Оксану Білозір часто говорять, що вона миролюбна людина. Сама Оксана пояснює такий склад свого характеру тим, що завжди ставить себе на місце іншої людини. "Я завжди приймаю сторону ображеного. Я не можу інакше. Так було завжди", - говорить вона. Багато в чому успіх у різних життєвих сферах артистка пояснює саме цим - умінням прислухатися до інших. А також страхом бездіяльності. Оксана ніколи не сиділа без діла.
Дебют
Свій перший вихід на професійну сцену Білозір пам'ятає дуже добре. Це були її дебютні гастролі як артистки Львівської філармонії. Юна Оксана співала в селі Соломка в передмісті Львова.
"Я дуже добре пам'ятаю повний-повнісінький Будинок культури. Ми зірвали море овацій і були під неймовірним враженням. Але я запам'ятала найбільше квіти. Село, площа, довкола якої - Будинок культури, школа, сільрада, церква. А в центрі площі - клумба з айстрами. Ось ці самі айстри, викопуючи на клумбі, мені на сцену носили діти. Пам'ятаю гору квітів і купу землі з корінням. Квіти ми попросили організаторів посадити назад на ту клумбу".
Дитинство, наповнене драмою
У школі Оксана Білозір була одиначкою. Тоді як інші однолітки організовували галасливі компанії, у Оксани-підлітка було не так багато друзів.
"Мені було комфортно в такому форматі, - згадує Білозір. - Але я дитя своєї епохи. В ті роки були модними такі поняття, як "колективізація" і "колектив". І я потрапила під магію пропаганди. Я стала мріяти про життя і роботу у великому колективі.
Моє дитинство наповнене драмою. Батька репресували. Він був заарештований за політичною статтею в 49-му у віці 18 років і потрапив до табіру у Казахстані для малолітніх. Він працював на уранових копальнях".
З раннього дитинства Оксана запам'ятала страх того, що батька раптово заарештують. "По суботах приходили за батьком і запитували: "Де він? Куди він пішов?". Я молилася, щоб батька ніхто нікуди не звав, щоб усі були живі, щоб у нас був постійний будинок, адже кожні шість місяців батькові говорили: "Ти не можеш тут залишатися. Їдь далі". Ми об'їздили всі села, містечка і міста По-лісся. І лише в 1976-му батьку дозволили приїхати до Львова".
Білозір не уявляє себе без присутності в її житті Львова. Багато в чому на її становлення як артистки вплинула львівська консерваторія.
"Львів шліфує! Боляче шліфує!..
Львів - особливе місто. Я була б не я, якби у мене не було можливості жити, зростати і вчитися у Львові. Львівська консерваторія тих часів - це професура вищого рівня. Педагоги львівської консерваторії знали по п'ять мов, вчилися в консерваторіях Праги, Відня і Варшави. Це була справжня творча аристократія. Щоправда, в консерваторію я потрапила не відразу, а після року навчання на музичному факультеті Дрогобицького педінституту. З другої спроби я вступила до Львівської консерваторії. Ставши студенткою, я ловила кожен момент навчання, кожне враження, кожне зауваження. Я входила в консерваторію - і у мене перехоплювало подих. Я із завмиранням серця входила в священний храм".
"Через десять років Україна стане країною, яка консолідуватиме високі властивості душі та високий інтелект. Я думаю, що внаслідок глобальних змін, вся цивілізація перейде на новий рівень. І Україна не повинна відставати від передових країн, а навпаки - повинна прагнути до лідерської групи. Україна - яскрава країна, і я вірю в її яскраве майбутнє. Пам'ятайте: "Якщо діамант кинути в пил, він завжди залишається діамантом. Але якщо підняти пил аж до неба, він завжди залишається пилом". Україна завжди залишиться діамантом, у будь-якій найскладнішій ситуації. І ніхто, і ніщо Україну та її народ не змінить, ні обставини, ні влада, ні глобальні кризи".
І ніхто, і ніщо Україну та її народ не змінить, ні обставини, ні влада, ні глобальні кризи!
"Я - справжній бунтар"
У вирі життєвих подій - політика, музика, волонтерство, Оксана продовжує повторювати, що її життєві цілі з роками практично не змінювалися. "Цілі закладені мамою і батьком. Я - справжній бунтар! І цілі мої бунтарські. Свій характер я, в першу чергу, проявляю в творчості. Кожен концерт - це щира розповідь про те, як і з ким я йшла по життю, куди прийшла і куди збираюся йти".
Фото Ірини Кузів
