Минуло вже 30 років з того часу, як Україна вийшла зі складу Радянського Союзу та стала незалежною державою. Але це рішення зріло в українців давно. Коли у Києві йшла «Революція на граніті», мелітопольці також збиралися на майдані, щоб показати своє прагнення до незалежності, розказати справжню історію становлення нашої держави, а не вигадану радянською владою.
Як українці прагнули до вільної країни у часи СРСР, на прикладі Мелітополя згадав доктор історичних наук, доцент кафедри історії та археології МДПУ ім. Б. Хмельницького, заслужений працівник освіти України, член Головного проводу Конгресу українських націоналістів, голова Мелітопольської організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Віктор Гудзь. Ось що він розповів.
Віктор Гудзь
Все почалося з «Просвіти» та «Руху»
Сюди я приїхав у 1979 році, викладав історію партії, мене не хотіли приймати до компартії. У 1990 році мені пощастило бути на підвищенні кваліфікації в Києві, я там слухав, дивився, все прекрасно. А потім приїхав сюди, восени 1990 року, а нема кому історію України читати. Я і почав. Усе перевернулося, бо тоді був предмет «Історія КПРС», а про історію України толком ніхто не знав.
Нашу «Просвіту» компартія не залишала у спокої, хоча наш осередок створено о 1989 році. Ми тільки-тільки почали роботу. У вересні перший з’їзд був. Ми почали випускати першу газету «Просвіти», назвавши її «Вересень». Організували осередок «Руху», був загальноміський «РУХ» - «Союз содействия перестройки», ми об’єдналися з ними, потім вони віддалилися. Для них загальні питання мови, незалежності були далекі. А потім до нас раптово стали вступати вчителі, деякі про нас рапорти писали до КДБ. Загалом неправду писали.
Зустріч членів Мелітопольського осередка РУХа на 20-річчя організації
Я був заступником секретаря парторганізації університету. Так я і написав: «Перед своєю совістю і майбутньому своїх дітей вважаю неможливим більше перебувати в організації, яка доводить свою керівну роль не моральністю і діяльністю, а злочином та провокаціями». Злочин і провокація на партію рідну? Це було викликом, звичайно. Хоча я писав від щирого серця, щоб діти знали, за що я йду. І ото вони мене виключали-виключали з організації. Навіть звільнити хотіли. Потім комісії ходили, перевіряли щось, а читати історію України нікому було. Так мене і залишили. Ось такі переломні речі в моєму житті були у 1990 році. Неодноразово мене викликали до кабінетів, де людина у сірому костюмі, працівник КДБ, намагався політично скоректувати мою роботу. На всіх нас, хто активно бажав незалежності, були заготовані списки із таборами, але ми усе одно виходили на пікети. З нашого боку Ангарський, Бриченко, Люда Бойко – ми завжди на всіх барикадах були. Бо совість - вище всіх партійних регалій. Мітинги, демонстрації робили. Був зелений паркан, там, де зараз Балицький набудував комплекс, то ми там і збиралися постійно, товклися з плакатами, а комуністи колонами біля нас ходили. Одного разу накинулися, побили наших пікетників. Але ми все одно тримали свою лінію, розповсюджували дуже багато газет тоді, листівок. Багато інформації йшло з Західної України, з Канади, з Литви. Ми кожного дня доводили, чому потрібна незалежність, яка Україна багата, які в Україні перспективи. Інша справа, що потім приватизували та попродавали усе, а людей залишили ні з чим.
У жовтні 1991 році такий мітинг був у Мелітополі біля зеленого паркану. Ми агітували за незалежність. Люди були налаштовані на незалежність. Більшість мелітопольців були за незалежність, високий процент. Хоча в березні на референдумі було два питання. Горбачов поставив питання: «Чи ви за те, щоб увійти в оновлений Радянський Союз?» А Кравчук своє додав, українське: «Чи ви за те, щоб увійти в Радянський Союз на засадах Декларації про Незалежність України?» І вийшло так, що за декларацію про незалежність люди віддали більшість голосів.
Зліва направо: Віктор Гудзь, Валерій Тімофєєв, Олег Гончаренко, Садріджан Ісламов
Діяльність «Меморіалу»
У той же час почало діяти і мелітопольське товариство «Меморіал». У зверненні до жителів міста була сформульована мета діяльності «Меморіалу» - сприяти повній та остаточній ліквідації сталінізму у всіх сферах суспільного життя. Активна і різнопланова діяльність товариства вимагала нових підходів до організації роботи. Тому «Меморіал» очолив колективний орган, що складався з трьох співголів: доцента Мелітопольського педінституту, кандидата біологічних наук С. В.Воловника, викладача Мелітопольського інституту механізації сільського господарства М.В. Кумока, та молодшого наукового співробітника Мелітопольського міського краєзнавчого музею В. М.Тимофєєва.
Мітинг-реквієм 28.10.1990 р. Біля мікрофона М.В. Кумок
Діяльність «Меморіалу» спричинила кардинальні зміни у свідомості багатьох жителів Мелітопольщини; вибори навесні 1990 р. та референдум 1991 р. продемонстрували переворот у політичних поглядах громадян міста і району.
Зустріч з реабілітованими мелітопольцями в міському краєзнавчому музеї. Жовтень 1990 р.
- Уже тоді українці показали зрілість у прагненні самостійності. Сподівалися, що потоки багатства поллються на країну нашу. Але потім вийшло, як ми з вами уже знаємо – всі гроші та іноземні вклади залишилися у Москві, усі зв’язки заводів було втрачено, та ж прихватизація, потім олігархат, - каже Віктор Гудзь. – Потім вже була «Помаранчева революція», де мої студенти були дуже активними, «Революція гідності». Все ж таки Незалежність була того варта!
У статті використані матеріали вихованки гуртка «Юні краєзнавці», учениці 11 класу КЗ «Новомиколаївський ЗЗСО І-ІІІ ступенів» Вікторії Логвін
Фото з соцмережі фейсбук
