Виїхати з окупації: реальний досвід мелітопольців, які прорвалися через блокпости та обстріли
Щоб виїхати з Мелітополя люди чекають зелених коридорів кілька діб. Але це ще не гарантія того, що вдасться проїхати блокпости без перешкод. Такі новини Мелітополя передає Мелітополь.City.
Минулими вихідними до гуманітарного конвою приєдналися кілька сотень приватних автомобілів з мелітопольцями, маріупольцями, жителями Енергодара та Бердянська. Усі машини були зупинені на блокпості у Василівці. Люди ночували у машинах, декого розмістили у спортзалі місцевого дитсадка. Сподівалися, що пропустять наступного дня, але марно. Згодом, найвідчайдушніші прийняли рішення їхати просілковими дорогами. На щастя, більшість людей доїхали благополучно. Але були і повідомлення про обстріляний автомобіль, який їхав у складі однієї з таких колон.
Автомобіль "Мазда" під час руху в колоні потрапив під обстріл. Люди не постраждали, проте машина ушкоджена.
Нижче кілька історій від людей, які вирішили тікати з Мелітополя та району до Запоріжжя і їм це вдалося.
Перший заступник селищного голови Веселого Сергій Кутьєв вивіз родину з небезпеки не чекаючи гуманітарного конвою.
«Курсує гуманітарний конвой до Запоріжжя, про який домовляються на найвищому рівні. Я планував приєднатися до цього коридору й доїхати. Але машини попри домовленості довго тримають, не пропускають російські блокпости. Тому ми виїхали самотужки. На блокпостах було близько 200-300 машин. Годин п'ять-шість стояли біля міста Василівки. Загалом довелося проїхати близько восьми блокпостів. Окупанти питають, який вік дітей, перевіряють телефони – листування, фотографії. На останньому російському блокпості затримали 50 машин на всю ніч. Нам вдалося на свій страх і ризик об'їхати. Коли доїхали до безпечнішої території, почався обстріл. Не можу стверджувати, шо стріляли прицільно в нас. Але щойно ми приїхали, почався обстріл того місця, де зупинилися», - розповідав він в інтерв'ю Gazeta.ua.
Мешканці Мелітополя Наталії Білич-Пічугіної довелося ночувати на блокпості у Василівці разом з дітьми.
«Ночувати у машині мені не звикати, але без дітей, - писала вона. - Але нас рятують місцеві - дають прихісток в спортзалі училища і в садочку. Діти, жінки і тваринки спали на підлозі на матрасах, а чоловіки в машинах. Ще нам запропонували борщ, чай з хлібом і варенням, домашні закрутки. Поїли, лягли відпочивати, домовились вирушити о сьомій ранку. Спали ми не довго, близько 2 години ночі почались вибухи, собаки скавчали, діти спали, бо вже звикли до шуму. О шостій ранку попили чай з яблуками (низький уклін добрим людям і кухарям), продерли очі, поїхали. Не далеко, аж до Тарілки, де нас зупинили z-еки, бо немає наказу випускати. Ніякої достовірної інформації - то пишіть списки, то ідіть до «коменданта», то дзвоніть в міністерство. Повний хаос і розпач. Жінки з дітьми, літні люди по черзі ходили на розмову з росіянами, благали випустити, реакції нуль. На маріупольців взагалі важко дивитись - вони вже чекали п’ять діб дозволу виїхати з аду!
О 14 годині до нас приєдналась колонна з Енергодару, їх пропустили вперед, і нам нарешті дозволили рушати. Перевірка вибіркова і суто символічна була. Піднялись на горку, проїхали базар і тут нас знову розвертають. Чесно, я думала у мене станеться істерика. Діти вже на грані. Не знаю хто перший вирішив проїхати грунтовкою, уздовж водосховища. Дяка, вам хлопці, ми проїхали благополучно. Про дорогу в Кам'янському писати не буду, там треш - молились навіть не віруючі.
І от нарешті бачимо блокпост, приготувались до перевірки, а це НАШІ. Сльози щастя, ура, наш прапор, ми на Волі!»
Наталія порадили тим, хто наважиться їхати не своєю машиною, підшукати терплячого і врівноваженого водія, взяти достатній запас їжі, води і вологих серветок і прийняти заспокійливе, бо дорога, яка у мирний час займає півтори години, може розтягнутися на кілька діб.
Також у мережу виклали відео з машини, яка виїхала з Мелітополя через поля.
