Україна багата на обдарованих людей. Куди ж без чудових музикантів? Їхні композиції чарують уяву з першої ноти, бо українці мають хист до музики. Сьогодні мова піде про талановитого композитора, віртуозного гітариста і просто світлу, життєрадісну людину – Артема Шулятьєва, якому довелось покинути рідну домівку через широкомасштабне вторгнення російської погані до нашого Мелітополя.
Артем Шулятьєв усе свідоме життя провів у Мелітополі. Батьки були викладачами по класу фортепіано, які вплинули на подальший вибір і майбутнє композитора. З відзнакою закінчивши мистецьку школу, здобув вищу освіту у Мелітопольському педагогічному університеті на факультеті музики і хореографії. У студентські роки грав на бас-гітарі в ансамблі «Таврійські віртуози» та в оркестрі «Таврійська пектораль». На другому курсі університету Артема запросили викладати клас гітари у вищому училищі культури. Окрім сценічної діяльності та двадцятирічного стажу викладання гітари, став директором Дитячої школи мистецтв управління культури та молоді ММР ЗО. Одружений. Подружжя має сина та доньку. Мілана грає на фортепіано і гарно малює. Марк відвідує дитячий садок.
Про життя, творчій шлях і кар’єру розповів нам композитор з Мелітопольщини.
Музика була ультиматумом і що дало можливість стати популярним
«Я почав займатися музикою не із цікавості, а тому що це була вимога батьків. Вони змушували мене грати на фортепіано, але тембр цього інструменту не полюбляв. Батьки сказали, якщо не хочу грати на фортепіано, мушу обрати будь-який інший музичний інструмент. Обрав гітару, тому що це популярно. В той час, коли я навчався, було замало викладачів гітари, говорили, що це буржуйський інструмент, тому не бажано на ньому грати. Багато музикантів, на прикладі яких я вчився грати раніще, були ув’язнені за зберігання гітари і розповсюдження гітарної музики. Але це мене не зупинило, а напроти романтично надихало на вивчання цього інструменту. Вперше до моїх рук гітара потрапила у віці 11 років. Це одразу мені не сподобалося, бо хотілось займатись баскетболом. Одного разу мені в руки потрапила касета гітариста з псевдонімом «Armik». Після цього я остаточно закохався у гітару. Навіть загальну школу перестав відвідувати, бо весь час приділяв грі. Це мені дало можливість заробляти перщі гроші на вуличних батлах з іншими гітаристами нашого міста. Далі, познайомившись з різними музикантами-початківцями, приблизно у віці 13 років, почав з друзями збирати перші музичні колективи. Завдяки цьому я освоїв всі стилі гри на гітарі»
«Ніколи не повторюйся» — перші виступи і гастролі за кордоном
«Першим масованим виступом був концерт, присвячений Дню міста Мелітополь. Ми заграли, напевно, перед тисячами містян. Тоді я відчув, що мені дуже подобається грати на великі аудиторії.
Гітара дозволила мені подорожувати по світу, завдяки їй побував у дев’яти столицях світу, познайомився з багатьма відомими особистостями. Закордонна публіка дуже вибаглива, бо страшна конкуренція. Особливо, якщо ти граєш десь в столиці, туди такі зірки приїжджають, що треба дивувати. Оце навчило мене ніколи не повторюватися та шукати особистий стиль, на що пішли роки»
Артем Шулятьєв у Польщі
Розвиток сценічної кар’єри
«У нас в університеті був оркестр. Це був професійний колектив, до якого я удостоївся потрапити на першому курсі навчання. Його дирегентом був неймовірно талановитий та харизматичний декан факультету Віктор Овод. Наступним був гурт однодумців – «Грув Комьюніті». Після нього одна частина учасників рушила своїм шляхом, а інша вирішила виконувати мою творчість. Так з’явився гурт «Арчі Ройс», у якому я був автором пісень. За жанром, то була суміш різних напрямів, починаючи з поп-музики і року, закінчуючи джазом. Історія назви колективу проста: «Арчі» – ім’я, яке мені дали за кордоном, тому що їм важко вимовляти Артем. «Ройс» - колеги по «цеху» запропонували для звучності, на кшталт якогось бренду. Найвідоміші пісні, за якими нас впізнавала публіка – це «Далекі відстані», «Ти мені снишся завжди» та «Хвилини». Починаючи з 2014 року, була несприятлива атмосфера в країні для концертної діяльності. Отже, існування гурту було припинено. Після розпаду «Арчі Ройс» виник інструментальний дует «ARTiS».
Ззараз, коли Артем бере до рук акустичну гітару, обожнює грати у жанрі фламенко. Коли мова заходить про електро-гітару, полюбляє імпровізувати у жанрі блюз.
Діяльність у Мелітополі
Про те, чим жила Дитяча Школа Мистецтв і як виходила на світовий рівень до наступу «асвабадітєлєй», розповів її очільник Артем Шулятьєв:
«У 2019 році очолив мистецьку школу, став її розвивати. Ця школа – найбільша мистецька освітня установа першої ланки, де займаються хореографією, музикою, співом, малюванням і акторською майстерністю. Про нас дізналися у Віденській опері, в Америці, ми проводили безліч конкурсів і фестивалів з членами журі із за кордону. Співпрацювали з світовими співаками, музикантами і українськими артистами. Ми мотивували учнів до того, щоб їх оцінювали віденські оперні діви, музиканти, які мають власні музичні лейбли в Америці. Це дуже сильно надихало дітей».
«Не вірив у війну» - початок вторгнення
«23 лютого 2022 року друзі з Польщі надіслали мені статтю польською мовою, що 24 числа в Україні почнеться війна. Поляки запитали, чи виїхав я з міста, відповів, що нікуди не збираюсь їхати, тому що це фейк. У вторгнення взагалі не вірив. Пересічні громадяни вважали, що з 2014 року напрямок з Криму неймовірно захищений. Тому глобальний напад армії рф здавався фантастикою. Цього дня ми приймали у себе гостей і не готувались до лиха. Коли 24 лютого після четвертої ранку пролунав перший вибух, мені здалося, що це у когось далеко вибухнула машина. Потім надійшов телефонний дзвінок і людина сказала, що терміново потрібно збирати речі – почалася війна. Я взяв дітей на руки, у чому були, вийшли з під’їзду і побачили, як купи людей кудись біжать, падають, за сусідними будинками чутно міцні вибухи. Нас попередили, що до нашого району підходять ворожі війська, тому ми переїхали в інший, залишаючись там тривалий час».
Візит окупантів і погрози
Викладачі, які згодом стали колаборантами, просили мене відчинити їм школу, начебто, щоб забрати свої речі. Я приїхав, але там не було нікого. У двері школи постукали і у приміщення потрапило чотири людини: двоє в масках, двоє ні. Вже була інформація, що деяких директорів шкіл повикрадали. Розумів, що мені потрібно з ними так розмовляти, аби я міг вийти зі школи. Все-таки мені вдалося вийти з будівлі. Після цього прийшов додому і сказав, що необхідно терміново виїзжати з Мелітополя».
«Настав довгоочікуваний момент виїзду. Я з родиною на евакуаційному автобусі проїхав понад 25 блок-постів. Мене роздягали перед моїми дітьми. Донька із сином не розуміли, що коїться. Я був дуже вражений, коли на останньому пункті пропуску огляд і допит проводили хлопці в каучукових капцях з автоматами. Коли поглянув на їх обличчя, збагнув, що це навіть не підлітки, а діти, у яких ще не має волосся на обличчі. В цей момент я остаточно усвідомив, що наш виїзд потрібен, аби не допустити такого майбутнього для своїх дітей.
Як приїхали до Запоріжжя, був важкий період адаптації. У доньки та дружини відбувся нервовий зрив, далі в такому стані їхати було неможливо, тому ми вирішили залишитись у цьому місті. Найголовніше було, що ми всі разом»
Роль у відкритому просторі допомоги «САМЕ ТУТ»
«Мені зателефонувала одна з колежанок, яка евакуювалась в Запоріжжя і запропонувала велику ідею: створити хаб для переселенців. Так як ми теж з ТОТ, але знаємо як налагоджувати різні процеси, зібралися і домовились, хто-що може робити – так і почалася волонтерська діяльність. На початку волонтерство було хаотичним. Ледь не щодня команда впроваджувала щось нове. Через мене пройшло більше 30 тисяч людей. Кожний хотів розповісти страшну історію свого життя, треба було все вислухати та діяти так, щоб людині стало легше. Це колосальний досвід спілкування з людьми не коли все добре, а коли все катастрофічно погано. Ми були самі в такому становищі, а ще треба було знайти якісь слова та матеріальні ресурси, аби підтримати відвідувача».
Молодіжний центр «People. UA»
Наразі Артем Шулятьєв з командою викладачів та однодумців відновив мистецьке навчання у молодіжному центрі «People UA», на базі якого знаходиться Дитяча школа мистецтв. Потенціал і роботу мистецької установи він описав так:
«В яких би умовах ми не перебували на сьогодні, життя продовжується. Маємо сучасні музичні інструменти та обладнання. Тому наразі учні навчаються в кращих умовах, ніж вони навчались вдома. Багато хто з них у віці 8-10 років стали вимушено самостійними та дорослими. Дуже сильні! Працюємо, як в офлайн, так і в онлайн форматі. Наших учнів розкидало війною по різним розвинутим країнам, де є високий рівень викладання мистецьких дисциплін, але вони обрали нас. Ми пишаємось цим».
На відкритті молодіжного центру PEOPLE.UA
Почав в мінусах життя бачити плюси
«Війна змінила мене на краще. Я став більш людяніший, ніж можливо був раніше. Усвідомив, що в житті не має нічого вічного. Не варто жалітися, якщо щось втрачаєш. Втачаєш старе, знаходиш нове. Коли ми опинились в Запоріжжі, нам зустрічались «золоті» люди. Вони розуміли звідкіля ми, що ми тут не за власною волею, завжди відбувалось максимальне включення в допомозі нам. Мені один мисцевий співак та гітарист на ім’я Стас подарував свою улюблену американську гітару. Всі мої круті гітари залишились вдома і я розумів, що опинившись в такому скрутному становищі, не скоро придбаю собі професійний інструмент. А тут раз і таке диво. В якийсь момент зняв з себе ярлик статусу ВПО та перестав жаліти себе, це нікому не цікаво, в першу чергу собі. Живу тут і зараз. Постійно конкурую із собою вчорашнім. Варто усім забути минуле, сконцентрувавшись на майбутньому. У нас з дружиною сталося переформатування свідомості. Раніше нам хотілось мати матеріальні ціності, власну нерухомість. Коли скинули ці кайданки, зрозуміли, що відчувають вільні птахи, усвідомили, що там, де ти сьогодні – це і є твій дім. Найголовніший сьогодні ресурс це зоров’я та постійний розвіток. Це дозволяє з більшості мінусів життя робити плюси. Я впевнений, що Україна має дуже велике і потужне майбутнє. Якби у мене не було цієї віри, я би тут точно не був».
От така захоплива історія чоловіка, який попри усі негаразди і проблеми знаходить можливість радіти кожній миті життя та передавати цей настрій іншим. Ми сподіваємось, що доля такої надзвичайної особистості не залишить нікого байдужим: обов’язково віднайде поклик у душі кожного. А життєва позиція справжнього героя сучасності надихне людей на величезні звершення та грандіозні досягнення.
