Правда, що депутатам дають службові квартири, дачі і машини. І ще пільги, так? А навіщо? Чому депутата не можна звільнити за прогули. Як оплачується його робота. І чи може нардеп мати власний бізнес? У серії публікацій «Є питання» розберемося зі всім цим.
Вибори за мажоритарною системою відходять у минуле. Ця парламентська кампанія може стати останньою, коли країна обирала народних депутатів на округах. Новий виборчий кодекс ухвалила Верховна Рада восьмого скликання. Він вступить у дію, якщо його підпише президент Володимир Зеленський. Тоді практика так званого “засівання” округів відійде з 2023 року.
Як «засівають» округи кандидати у народні депутати
Згідно з Законом України “Про вибори народних депутатів України”, кандидат у нардепи зобов'язаний протягом десяти днів після реєстрації відкрити рахунок виборчого фонду, в межах якого й буде здійснюватись фінансування його передвиборчої агітації.
Ця сума лімітована і не може перевищувати 16 692 000 грн (чотирьох тисяч розмірів мінімальної заробітної плати). Оплата заходів чи матеріалів не з фонду — забороняється. Тобто, просто дістати зі своєї кишені гроші і заплатити за щось — не можна. За цим пильно стежать, з недавніх часів ще й Національне агентство з питань запобігання корупції. Тому обмежуватись варто лише грошима з виборчого фонду.
Як показує досвід виборчих кампаній, технології щедрих подарунків та організація масових свят — дієвий механізм. Тому кандидати й починають ремонтувати дороги та встановлювати дитячі майданчики, де треба і не треба, організовують свята. Або ж допомагають продуктами.
Не секрет, що більшість виборчих фондів кандидата у депутати формується за рахунок власних коштів і лише невелика частина надходить від добровільних внесків. Тобто, по суті, кандидат самостійно оплачує свою агітацію.
Тому історія пам'ятає непоодинокі випадки, коли у рамках передвиборчої кампанії, кандидати робили щедрі подарунки, але після невдачі забирали їх назад. Це фіксували у попередніх кампаніях. Наприклад, так “передумав” мажоритарник у Чернівецькій області Геннадій Федоряк і повернув собі подаровану селянам “швидку допомогу”. І таких історій вдосталь — викопали лавочки, перенесли дитячий майданчик, недоробили обіцяну проектну документацію на газифікацію району.
Кандидати в народні депутати в межах власного фонду роблять чимало дивних і абсурдних справ. Будують церкви чи запускають в небо іменні дирижаблі, роздають сертифікати на знижку при похованні. І звичайно ж, не можна не згадати випадок, коли за регіонала Олександра Онищенка у Київській області агітував сам Жан-Клод Ван Дамм.
Останні позачергові вибори до Верховної Ради не стали винятком. Заклади освіти, починаючи, з червня були завалені подарунками, адже гра на емоціях батьків - хороша стратегія. У 184 окрузі Херсонської області кандидат, який зрештою виборов перемогу, декілька місяців до цього, розвозив подарунки по школам і садкам. Йшло активне пригощання дітей та дорослих, по традиції - роздача продуктових наборів. У 113- му окрузі, що на Луганщині, кандидат у нардепи безкоштовно забезпечував окулярами пенсіонерів та возив з концертами Павла Зіброва.
А що народні депутати?
Народним депутатам і представникам влади пощастило більше. В них є змога заробляти бонуси на бюджетних грошах. Мало хто з виборців розбирається в бюджетному процесі і розуміє, яким чином йде розподіл грошей у державі. Цим і користуються народні обранці чи посадовці.
Наприклад, нардеп перерізає стрічку на відкритті спортивного майданчика. Заявляє чи натякає, що саме завдяки його сприянню це стало можливим. Так само дарує “швидкі” чи пожежні машини, звітує про заміну вікон у закладах освіти, ремонт доріг. І мало хто уточнює, що це все бюджетні кошти.
Найбільш популярними є 2 варіанти: рекламуватися на грошах з так званого ДФРР та з субвенції на соціально-економічний розвиток територій.
ДФРР — Державний фонд регіонального розвитку, яким опікується Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Це бюджетна програма, яка передбачена державним бюджетом. Працює все на конкурсній системі. Заявники на місцях (можуть бути місцеві і центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування) подають свої проекти до обласних конкурсних комісій. Далі документи проходять міжвідомчу комісію і бюджетний комітет Верховної Ради. Якщо відповідають вимогам, отримують відповідне фінансування. Тобто, народні депутати не мають впливу на механізм та процедуру прийняття рішень. Хіба що опосередковано. Але часто лунають заяви, що “саме за моєї підтримки чи ініціативи було виділено стільки то мільйонів на будівництво об'єкта”. Це свого роду маніпуляція. Народний депутат міг надати консультації чи допомогу, але приписувати собі одноосібно заслугу того, що профінансовано з цього фонду - перебільшення.
Субвенції місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток окремих територій передбачаються у Державному бюджеті України. Опікується питанням уряд. Пропозиції тих чи інших об'єктів для фінансування вносять і народні депутати. Також це можуть робити місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
В цьому питанні можна відслідкувати певну динаміку. У загальній сумі видатків у 2015 році більшою була частка ДФРР, тоді як з 2016 року почала зростати частка субвенції.
Якщо у 2015 році ДФРР - 2495 млн грн, субвенція - 674 млн, то у наступні 2 роки:
2016 рік ДФРР - 2185 млн грн, субвенція - 3238 млн грн,
2017 - ДФРР - 3086 млн грн, субвенція - 6014 млн грн,
і у 2018, напередодні передвиборчої кампанії: ДФРР - 4003 млн грн, субвенція - 4829 млн грн.
Якщо подивитись розпорядження Кабміну та документи казначейства, можна відслідкувати, на які округи коштів виділяли з бюджету більше. Така ж ситуація і по Держфонду регіонального розвитку.
10 липня втретє у цьому році уряд розподілив кошти на субвенцію регіонам. Наскільки це було дієво перед виборами — показав час.
Матеріал створено для мережі сайтів The City в рамках співпраці з Агенцією розвитку локальних медіа «Або»
