Українська вчителька Тетяна провела пів року під російською окупацією в Мелітополі — одному з перших міст, захоплених військами РФ у лютому 2022 року. Після місяців психологічного тиску та постійного страху за безпеку дітей родина прийняла рішення про евакуацію.
Жінка розповіла проєкту «Новини Приазов'я» Радіо Свобода про життя в окупованому місті, процедуру фільтрації та небезпечний шлях на підконтрольну Україні територію.
Перші дні окупації: триколори як символ пригнічення
Мелітополь із 150-тисячним населенням опинився під контролем російських військ у перші дні повномасштабного вторгнення. Місто, розташоване між Кримом і Донбасом, стало для окупантів одним із ключових полігонів для апробації механізмів інтеграції українських територій.
«Російські прапори дуже швидко з'явилися всюди», — згадує Тетяна, чиє справжнє прізвище редакція не розголошує з міркувань безпеки. Масове розвішування триколорів стало першим сигналом того, що окупанти налаштовані всерйоз і надовго.
Психологічний тиск виявився миттєвим і нищівним. Особливо гостро на зміни реагував син-підліток жінки, у якого російська символіка викликала відчуття спротиву. Тетяна розуміла: такі емоції можуть стати смертельно небезпечними в умовах, коли місцеві жителі почали безслідно зникати.
Як педагог, Тетяна опинилася перед складним моральним вибором. Окупаційна влада вимагала від освітян переходу на російські стандарти навчання, викладення «правильної» версії історії та поточних подій.
«Я не могла зрадити себе, — каже вона. — Я викладала інакше. Я не могла перекручувати факти».
Компроміс із власною совістю виявився неможливим. Професійна етика та людські цінності переважили над страхом репресій, але водночас поставили під загрозу безпеку всієї родини.
Щоденне існування в окупації перетворилося на виживання. Мешканці Мелітополя організовувалися у своєрідні мережі взаємодопомоги та інформування.
«Люди боялися втратити чергу, тому вели списки — оновлювали двічі на день — хто вижив, а хто ні», — розповідає жінка.
Ця жахлива практика стала буденністю для тих, хто залишався в місті. Кожен новий день приносив невизначеність: чи вдасться дочекатися вечора, чи не прийдуть вночі за тобою.
Рішення про евакуацію: майбутнє дітей як пріоритет
Після шести місяців життя в окупації родина Тетяни прийняла остаточне рішення про виїзд.
«Ми вирішили виїхати заради майбутнього наших дітей», — пояснює мотиви жінка.
Психологічний стан підростаючого покоління став вирішальним фактором. Діти не повинні були зростати в атмосфері страху, брехні та постійної загрози життю.
Шлях до підконтрольної України виявився не менш випробувальним за саме життя в окупації.
«Небо відкрите, сховатися ніде. І так ми жили шість днів на заправці», — згадує Тетяна один з найскладніших етапів подорожі.
Процедура фільтрації, черги, невизначеність — усе це стало частиною дороги до свободи для тисяч українців, які, як і родина Тетяни, обрали життя на підконтрольній території замість існування під окупацією.
Читайте також
Міністерство освіти РФ опублікувало наказ про виключення української мови з обов'язкової шкільної програми в Криму та на тимчасово окупованих територіях з 1 вересня 2025 року, залишивши її лише як факультатив.
