Чотири роки тому, взимку, відбувся перший концерт гурту «LUNCHEE» з вокалісткою Ганною Орманжи (Ланчевою), на сьогодні в його складі також Олександр Грищенко та Артем Ледовськой. Цієї зими музиканти вже презентували черговий сингл «Kyiv» і обіцяють невдовзі видати ще одну пісню, англомовну.
Яка найбільша амбіція гурту і чи скоро вони вирушать на гастролі, MLTPL.City/Мелітополь.Сіті дізнавалась в голосу «LUNCHEE».
«Співати чужі пісні – це як чужу дитину вкрасти»
- Все починалось в Якимівці, там існував гурт «Одна Треть», засновником якого був музикант-мультиінструменталіст і художник Жора Сокол, – розповіла Ганна Орманжи. – В них кілька разів змінювався склад, а потім, коли Жора пішов, вони лишились без вокалу і постійно шукали когось на заміну. Ми були вже заочно знайомі, і хлопці кілька разів пропонували мені спробувати. Але я хоч і співаю з трьох років, і батько в мене музикант, хоча не присвятив цьому життя, і в школі я постійно десь виступала, і першу освіту намагалась отримати саме за спеціальністю «вокал», але на момент пропозиції вже років п’ять співом не займалась. Писала багато віршів, пробувала себе в прозі і думала, що саме в цьому себе реалізую.
Січень 2016-го. Перший концерт гурту у першому складі, коли грали рок і кавери
В черговий раз пропозицію приєднатись до гурту отримала на День Незалежності. Спитала, що будуть хлопці грати. Кажуть: «Шось на кшталт «Океану Ельзи». – «Кавери ніколи в житті не буду співати, мені моєї ресторанної молодості досить! – відповідаю. - Давайте або серйозну музику робити, або поєднаємо в концертній програмі вашу музику з моїми віршами». Вони тоді взяли іншу вокалістку, і якось на цьому ми зупинилися. Але через місяць домовились спробувати зробити спільний концерт, де я все ж заспіваю пару каверів з ними, а потім читатиму свої вірші.
На першу репетицію ми зібрались 3 жовтня 2015-го, відтоді – це наш день народження. Соло-гітаристом тоді був Сашко Грищенко – він, до речі, єдиний, хто лишився до сьогодні з першого складу. Зараз він пише десь 80 відсотків всієї музики «LUNCHEE». Вважаю, що деякі речі, які він пише, просто геніальні! Можливо він сам того трохи побоюється, тому не грає на повну, не показує широкому загалу те, що інколи я чую на репетиціях. Ми ще не прийшли до того унікального звучання, яке шукаємо. Але згодом, сподіваюсь, всі обов’язково почують і зрозуміють все. Ось так ми репетирували, поки не зробили 30 січня 2016-го року концерт в Якимівському будинку культури. Написали до того часу три своїх пісні, і чужі якісь співали, вже зараз і не згадаю, які.
- І як вас сприйняли?
- Був майже повний зал, ми самі здивувались. До нас дуже добре поставились старші якимівські музиканти, аплодували, підтримували, допомагали зі звуком, з інструментами. Було дуже приємно, що вони такі досвідчені, але зверхньо на нас не дивились.
- А звідки взялась назва, спочатку ж ви просто були «Lunch»?
- Це був варіант Сашка, який ми обрали голосуванням. Чому так? Коротко, однаково звучить російською, українською і англійською, пишеться прикольно. Нас було четверо і ми писали логотип L4. Я придумала історію, що ми не будемо обідом чи другим сніданком – це прямий переклад слова, а ми - четвірка, яка несе любов. Потім нас було то п’ятеро, то шестеро, постійно змінювався склад, але назву вирішили не міняти. Тільки от зараз, можна сказати відредагували, додавши дві букви, тепер ми «LUNCHEE».
Перший Ланчфест в міському парку відпочинку
- А чому склад не був постійним?
- Пробувало з нами грати багато барабанщиків, басистів, клавішників, але ніхто не витримував працювати зі мною. Жартую, звісно, але є в тому і правда. Я дуже віддаюсь роботі, коли знаю, наприклад, що за місяць концерт, у мене репетиції можуть бути по кілька годин і ніхто не має йти при цьому, вибачте, бігати в туалет, на перекур чи на обід. По-друге, всі хочуть заробити якнайшвидше, наприклад, поїхати до Китаю і там співати в нічному клубі. Я тут нікого не засуджую, але мені не зрозуміло, в чому амбіція цих музикантів. Чим вони планують займатися через 10-15 років? Ну і авторський матеріал. Мало хто хоче з ним працювати, каверами простіше заробляти, це факт. Проте для мене співати чужі пісні – це як чужу дитину вкрасти і сказати: «Тепер ти моя, я тебе трошки перероблю і буду людям показувати». Я так не можу, мені важко співати кимось написане, бо я того не пройшла, не прожила. До того ж, постійно будуть порівнювати з оригіналом. Іноді, правда, можу взяти вірші Шевченка, чи ще когось з великих і спробувати собі щось там награти на клавішах.
Наші пісні – це все мої тексти, Сашко пише основну частину музики, ще трохи музики робимо ми з Артемом Ледовським, нашим третім учасником. Якось після концерту в Мелітополі, коли ми ще грали старим складом, Артем підійшов і запитав, чи не потрібен нам другий гітарист. Так з нами й лишився, вже кілька пісень написав сам, дуже росте в цьому плані. Тепер от нас троє, і поки ми нікого спеціально не шукаємо. В нас є такий хештег – #твоїлишатьсязтобою. І якщо знайдеться хтось свій, який так само горітиме, ми будемо раді. Хороший барабанщик нам точно не завадить, але все має статись само собою.
Виступ в мелітопольському БК Шевченка
«Альбом має бути завершеною історією, концептуальний»
- Ви існуєте вже чотири роки, але про вас мінімум інформації в інтернеті, не змогла я знайти і ваших старих пісень чи альбому. Чому так?
- Ми старі пісні всі видалили, бо вони в занадто поп-роковому звучанні, там вуху нема за що зачепитись. Таких пісень зараз випускають по сто на день. Перший альбом вийшов взагалі не таким, як ми хотіли, тому і назвали його «Неальбом». І це не вина того, хто нам його записував, просто у нас тоді не було досвіду. Робили його в дусі «не стреляйте в пианиста, он играет, как умеет». А коли його з часом переслухала, зрозуміла – це взагалі не ми. Насправді, хочемо переписати цей альбом, зробити пісні в інакшому аранжуванні, побачимо. Звичайно, це дуже дорого, крім того, переконана, що альбом має бути завершеною історією, має бути концептуальним. А не так, що ми накопичили три десятки пісень, давайте їх просто випустимо. Ні, альбом має бути як книга, щоб людина ввімкнула і слухала з першої до останньої пісні. Я старовір в цьому плані.
Моменти з репетицій, 2017 рік
- Якщо говорити про стиль, то в якому грає «LUNCHEE»?
- Не знаю, як відповідати на це запитання, бо всі наші пісні дуже різні. Десь поп-музика, десь рок, іноді блюз, іноді фанк. По-перше, ми досі у пошуку, по-друге, нічого не підганяємо під формат, якою пісня народжується, такою вона потім і живе. Як, наприклад, було з «Kyiv». Був березень 2018-го, в нас репетиція, Саша почав награвати якусь мелодію, Артем підхопив, а я сиділа з мікрофоном і заспівала: «Снігу твого так хочу…» Я дуже сумую за нормальною зимовою київською погодою, коли сніг, коли отакенний шар льоду на тротуарі, коли мороз, тут такого нема. І так пішов рядок за рядком, але спочатку я думала, що ці слова про якусь людину, про чоловіка, якому співає жінка, але щось не клеїлося в голові. Потім вже я зрозуміла, що ця пісня про Київ. Так і назвали.
Знаєш, в кожної дівчини є важливі чоловіки в житті. Це тато, це коханий, це брат, якщо він є, потім чоловік твій, або твої друзі чоловіки, з якими ти спілкуєшся. В кого як. В мене в цьому списку ще є Київ. Це от прямо чоловік, який мене навчав багато чому, рятував багато від чого, і він дав мені все. Я жила в Києві сім років. Поїхала туди навчатися, коли мені тільки виповнилось 16. І перші два роки доводилось дуже тяжко. Було таке, що ночувати доводилось часом на вокзалі, де в кімнаті матері та дитини можна була за кілька гривень помитися і перевдягнутися. Дуже важко було поєднувати роботу і навчання, винаймати житло. Ворогові не побажаю такого в 16-17 років, але розумію, що якби я цього не пройшла, то не було б і мене зараз такої. Це шалений досвід. Але, звісно, мені просто пощастило, тому що Київ завжди мені посилав хороших людей.
- Але з того моменту, коли ти поїхала з Києва пройшло багато часу, чому саме зараз ця пісня з’явилась?
- В мене загалом багато пісень і віршів про Київ. Але ця особлива, вона з’явилась якось одразу. Знаєш, коли просто починаєш співати від початку до кінця, і виходить, що ти за три хвилини пишеш готовий варіант. Спочатку я дійсно думала, що вона присвячена людини, якомусь чоловіку, бо ніби ж про кохання. Не асоціювала історію з собою, співала як абстрактна, уявна жінка. А потім вже зрозуміла, що історія все ж про мене. І про Київ. Думаю, я зрадила його, коли поїхала. І зараз мені його дуже не вистачає. Але я знаю, що він чекає і все буде добре, побачимось ще.
Домашні репетиції, процес написання пісень
- Де ви записували пісню?
- Взагалі спочатку не було такої цілі – зробити з неї сингл. Я просто виклала в Інстаграм відео з тої репетиції і в коментарях спитали, де можна її почути повністю. А потім ми її вперше зіграли наживо в міському парку на Великодньому концерті, і люди дуже добре її сприйняли, уважно слухали. У нас всі пісні, до речі, такі, які потрібно слухати, вони не фонові, їх не пограєш на корпоративах. І «Kyiv» ми спеціально звели тихіше, щоб хотілося прислухатися з перших акордів. Хоча, може хтось просто вимкне, бо йому не вистачить драйву.
А записували ми її в Запоріжжі на студії Shining Music Records. Її власник Олександр Ількаєв – саундпродюсер наших пісень, він робить аранжування, допомагає нам в процесі запису, підтримує нас. З ним ми вже зробили чотири сингли, «Королева» і «Kyiv» вже вийшли, два ще на черзі.
Після виступу на Великодньому концерті в мелітопольському парку відпочинку, весна 2019
«Зіграти так, щоб кожен себе відчув як вдома»
- Чи можуть мелітопольці сподіватись почути вас найближчим часом на концерті?
- Так, в нас є намір відродити традицію кожної зими збирати друзів і робити Різдвяні концерти. В нас навіть вже є нова програма, акустична, тож думаю, спробуємо організувати концерт в Мелітополі. Але зараз більше налаштовані на виступи в інших містах, бо є бажання почати нарешті нормальну гастрольну діяльність, набратися відповідно досвіду. Я звикла до сцени, але більше до формату, коли я сама, грає «мінусовка», і я відповідаю лише за себе. А тут ти вже з командою, у вас живий звук, це зовсім інше. Дуже люблю такі атмосферні концерти, коли небагато людей, камерна атмосфера і я до кожного можу звернутись. Бачу реакцію, можу поміняти місцями пісні в програмі, залежно від настрою слухачів. Хлопці цього дуже не люблять, бо в них там гітари відповідно налаштовані ж під кожну пісню. Але потім вони бачать, що я була права і не сваряться. Тобто у нас такий зараз більш інтимний формат, щось на кшталт квартирника, де кожен себе відчуває ніби в гостях у дуже близьких людей.
- Чи домогає вас хтось просуватися фінансово, з просуванням? І чи можливо стати «зірками» без продюсера і великих грошей?
- Ми розраховуємо лише на власні кошти, вкладаємось навіть туди, де можна було не робити цього. Так, це дорого, і запис пісень, і фотосесії, і відео, і реклама. Але ми не хочемо бути нікому винними, і не хочемо бути залежними від когось, хто казатиме, як стояти, що вдягати на сцену, що співати. І не згодна, що неможливо нічого без цього досягти. Взяти, наприклад, гурти «Vivienne Mort» (украинская инди-рок-группа) або «Один в каное», які не збирають стадіон, але збирають «Жовтневий». Та дуже багато таких прикладів можна навести. І всі вони працюють без продюсерів, без позору на талант-шоу і скандалів у пресі.
З просуванням нам зараз допомагає Олександр Ількаєв, наш саундпродюсер. З його подачі сингл «Kyiv» ми вперше закинули на платні ресурси. Наразі це та людина, до порад якої ми можемо прислухатись. Ми вже, можна сказати, стали з ним друзями. Мені дуже подобається з ним працювати, тому що він починає робити аранжування, лише коли з’ясує, про що пісня, яку емоцію вона має викликати. Не просто використовує модні прийоми, а робить, щось несхоже на інших. Коли ми записуємо пісню, Саша враховує всі моменти, налаштовує гітари так, ніби на них гратиме Ерік Клептон. І це круто. Поки що записи – наша найбільша інвестиція. Коли ти працюєш над піснею, тобі має бути абсолютно комфортно, ти маєш комфортно жити, їсти, щоб нічого тебе не відволікало, щоб на студії було спокійно. Взагалі я дуже мрію, що ми колись поїдемо робити альбом за кордоном, як, наприклад, «Бумбокс» у Франції. Тобто ти знаходишся на студії, вимикаєш телефон, ні про що більше не думаєш і живеш тільки музикою – так потрібно робити. Тому що цей рок-н-ролл по вихідних – він не працює. Зараз звісно ми поєднуємо репетиції, концерти з іншими професіями, роботами. Це вимушене життя і це неправильно. Але і це колись завершиться нашою перемогою.
- А план максимум який в плані творчості?
- «Греммі» і світове визнання… Не дуже скромно, мабуть. Та ми й не говоримо про це ніколи між собою. Але завжди потрібно цілити якнайдалі, щоб досягти успіху. Якщо чесно, найбільша моя мрія – написати таку пісню, яка комусь колись врятує життя, змусить щось змінити. А якщо говорити про більш реальні речі, хочеться проїхатись з концертами невеличкими містами, де всі голодні до якісної музики, бо до них мало хто приїжджає. Там, звісно, і апаратуру не завжди підключиш, і взагалі нема умов. Але ж ми не тягнемо із собою балет і п’ять чемоданів з костюмами. Ми такі, які є. Можемо сісти на край сцени просто в джинсах та й співати. А люди будуть щасливі.
Крім того, дуже хочеться спробувати себе в Європі, зараз от почали писати пісні англійською. В мене це не настільки добре виходить, але вже маємо кілька хороших пісень, одна має вийти незабаром. Вона дуже складна, автобіографічна, десь філософська, то ж, побачимо, як її сприймуть. Дуже цікаво.
Ну і найголовніша мета – бути щасливими. Робити те, заради чого народжені, і ніколи себе не підганяти під кимось вигаданий формат. Ото і всі наші амбіції.
Фото та відео надано з архівів Ганни Орманжи
