У Мелітополі не залишилося українських газет, радіо, телебачення: 90% інформаційного простору – російська пропаганда. Оглядач Національної спілки журналістів України підготував огляд медіапростору в місті, такі новини Мелітополя повідомляє Мелітополь.City.
«Узяти пошту, телефон, телеграф…»
Захоплення цих трьох об’єктів означає, згідно з фразою, яку приписують Леніну, встановлення нової влади. У Мелітополі після перших днів боїв 24–25 лютого все відбувалося майже за тим сценарієм. Щоправда, захоплювали сучасні засоби інформації та комунікації - насамперед виставили варту біля телевежі на південному виїзді з міста й узяли під контроль усі радіочастоти. А незабаром замість українських каналів на Т-2 з’явилися окупаційні.
За кілька днів команда проросійських пропагандистів заїхала до бізнес-центру, що належить колишньому нардепу Євгенові Балицькому. До візиту цих гостей останній готувався заздалегідь у Криму – регулярно навідувався на півострів, де живе його родина. Отож до міста прибули підготовлені пропагандисти, які одразу почали «клепати» свій продукт. Їм на допомогу дали місцевого директора ТРК «МТВ-плюс» Олега Шостака. Телерадіокомпанія Балицького ще 2016 року «уславилася» тим, що мапу нашої країни показала без Криму; за це дістала попередження від Нацради України з питань телебачення та радіомовлення.
Нині Олег Шостак став такою «важливою персоною», що пересувається містом лише в супроводі конвою. Возять його вранці щодня з бізнес-центру на планірки до військово-цивільної адміністрації, що розмістилася в Палаці культури ім. Тараса Шевченка.
Олег Шостак на фото праворуч.
Інформаційний вакуум
На третій день вимкнули зв’язок та інтернет. Згодом це повторювалося не раз. Найтриваліша відсутність зв’язку – два тижні. Жителі почали масово виїжджати з Мелітополя. У європейському місті відімкнути зв’язок і занурити населення в інформаційний вакуум – певно, це найбільші тортури.
Люди ходили вулицями в пошуках омріяної «точки зв’язку». Спіймати її щастило перед будівлею СБУ коло пам’ятника підпільникам, біля спорткомплексу агротехнологічного університету, де роздавали гуманітарку, на новомелітопольському мосту, коло школи № 16 на спортмайданчику. Дехто навіть вилазив на машини, щоб додзвонитися рідним.
Під прицілом ФСБ
Журналісти були першими, кого від початку окупації Мелітополя викликали на розмови загарбники. У перші тижні бойових дій контрактники ворожого війська намагалися поводитися «толерантно». Звірства з тортурами, кайданками та полоном почалися з приходом росгвардії.
Зайди спробували пошкодити DDos-атаками найпопулярніший у місті сайт «РІА-Мелітополь». Довелося звертатися по допомогу в боротьбі з хакерами до Міністерства цифрової трансформації. Коли зрозуміли, що цю війну українським програмістам програли, у хід пішли сталінські методички. На співбесіди по черзі викликали журналістів: 13 березня – редактора «РІА-Мелітополь» і директора «Головної газети Мелітополя» Світлану Залізецьку. Розмову проводила помічниця Балицького Галина Данильченко (пізніше її оголосили псевдомером). Вона вмовляла Світлану Залізецьку почати співпрацю та попередила, що попереду її чекає зустріч з комендантом. Обіцяла за співпрацю славу «ат Маскви да самих да акраін» та інші «пряники». Світлана відмовилася й одразу по співбесіді поїхала з міста, щоб і далі робити сайт. До речі, того самого дня 11 березня в Мелітополі взяли в полон мера міста Івана Федорова – його під конвоєм вивели з будівлі з мішком на голові.
Усі друковані ЗМІ припинили вихід у світ. До редакції медіахолдингу МВ прийшли з обшуком військовики, просто з дому забрали кількох журналістів. Того дня Михайло Кумок, його дружина, а потім і донька Тетяна опинилися в комендатурі «на співбесіді». Наступного дня сайт МВ вже не працював – Михайло зупинив роботу редакції, щоб не наражати колектив на небезпеку.
Відтак у місті почали випускати фальшиву газету з логотипом МВ, яку роздавали на тимчасово окупованих територіях Запорізької області.
Взяли в заручники пенсіонера
Єдиним ковтком повітря свободи для містян залишалися сайт «РІА-Мелітополь» і телеграм-канали. Кремлівські пропагандисти за місяць створили кілька своїх ТГ-каналів, аби захопити весь інформпростір у місті. Проукраїнське інтернет-видання стало кісткою в горлі і вони взяли в заручники батька Світлани Залізецької – 75-річного пенсіонера Йосипа Залізецького.
Вимагали, щоб Світлана приїхала до міста й була коло батька. Під час обшуку в її будинку співробітник ФСБ дорікав її матері, що та, мовляв, погано виховала доньку, яка не знає «справжньої» історії й не те пише про росіян, тому їй не завадило б посидіти в камері та почитати «правильну» історію. До Мелітополя Світлана не повернулася. Умовою звільнити батька-заручника була передача управління сайтом, який став найпопулярнішою альтернативою пропагандистській «зомбі-машині».
Батька мелітопольської журналістки тримали в полоні.
Махровий совок
Нині мелітопольці насилу впізнають рідне місто. На найвищому флгаштоку Запорізької області – на центральній площі Перемоги – червоний прапор. На арці – георгіївська стрічка й орден Перемоги. На російському супермаркеті, що оселився в будівлі, «віджатій» у АТБ, радянські афіші, листівки та російська військова символіка.
Російські танки розбили гордість Мелітополя – рівні дороги… Солдатів-дикунів дивувало, що маленьке 150-тисячне місто має свій басейн і льодову арену.
Нажаль, деякі пенсіонери піддалися пропаганді. Але тих, хто прийняв «нову владу», небагато – до 10%. Решта мелітопольців чекає з нетерпінням, коли місто визволять ЗСУ. Дехто розклеює листівки «Мелітополь – це Україна», «Смерть окупантам!», хоч у місті сотні озброєних військовиків. Попри численні арешти (у полон узяли загалом понад 400 осіб з початку) діє підпільний рух. Дорослі й діти співають ночами «Ой у лузі червона калина…», партизани знищили понад сотню ворожих солдатів.
У Мелітопольському районі вночі підірвали залізничний міст, щоб з Криму не могли підвозити боєприпаси й військову техніку.
Містяни демонструють росіянам: Мелітополь не житиме в СССР, куди його переносять щодня, немов у машині часу. Мелітополь – це Україна!
