У «Видавництві Старого Лева» вийшла друком книжка колишнього мелітопольця Романа Клочка під назвою «Домівка для минулого. Про музеї, історію та мистецтво». На її сторінках автор розкриває нюанси роботи закладів, в яких зберігаються артефакти, знайомить з деякими всесвітньо відомими експонатами як з музеїв України, так і закордону.
Наскільки складною була робота над літературною новинкою Роман Клочко розповів MLTPL.City.
Закордонні музеї виявилися більш відкритими, ніж українські
- Романе, в вересні минулого року ми з вами спілкувались, коли вийшла друком ваша перекладацька робота «Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя». Цього разу говоримо про ваш власний доробок - книжку «Домівка для минулого. Про музеї, історію та мистецтво». Чи не під час роботи в Мелітопольському краєзнавчому музеї виникла ідея її написати?
- Так, книжку я почав писати ще тоді. На той час вже мав досвід у написанні статей і на краєзнавчу, і на науково-популярну тематику. Доводилося писати і для дітей, зокрема, до таких часописів як «Место встречи» та «Історія для допитливих». Хотілося написати щось більше, ніж просто стаття, плюс мені завжди подобалося бути популяризатором. А музеї та музейна справа, на мою думку, потребують популяризації. Бо багато українців там бували лише у шкільному віці, коли у обов’язковому порядку треба було піти на екскурсію. І на цьому їхні уявлення про музей закінчувалися. Пам’ятаю, що коли почав працювати у музеї, то деякі знайомі здивовано питали: «А що, у нас музей працює? А що там взагалі робити?».
Роман Клочко секрети знає і знайомить з ними допитливих читачів
- Це художній твір? Чи це навчальна література?
- Це науково-популярна література, зараз таке модно називати словом «нон-фікшн». Я ставив перед собою завдання розповісти про музейну справу цікавою і доступною мовою. Показати, що музеї бувають різними, а їхні експонати часом мають захопливу історію. Що музейна діяльність не обмежується екскурсіями, на яких ми всі бували в дитинстві, а є дуже багатогранною. Що за кожною експозицією – не один місяць, а часом і рік копіткої праці.
- На якого читача розрахована книжка?
- Я розраховував на підліткову аудиторію. Але думаю, що багато речей буде цікаво дізнатися і дорослим.
- Яким накладом видана?
- 3000 примірників.
- Хто допомагав в створенні книги? Чи використані для її написання архівні документи, чи, можливо, розповіді працівників різних музеїв? Як багато часу зайняла робота?
- Найбільше допомагав власний досвід. Коли бачив цю сферу зсередини, то розповісти про неї набагато легше. Інформацію шукав і у літературі (путівники музеями, спогади працівників), і на сайтах музеїв. Основну частину книги я написав приблизно за 2-3 роки. Звичайно, це можна було б зробити набагато швидше, але писався цей текст у вільний від роботи час, а його було не так вже й багато. Потім, коли видавництво вже почало готувати книгу до друку, ще доповнив її за порадою редакторки: додав більше історій про експонати, про тематичні музеї, а також про різні музейні заходи.
Знайти інформацію про закордонні музеї було відносно нескладно. Тут мені дуже допомогло знання англійської, адже англомовна версія присутня на багатьох музейних сайтах. А от із пошуком інформації про музеї українські було трохи складніше: не всі з них вміють цікаво розповідати про себе і мають власні сайти. Але дещо цікаве вдалося знайти і про наші музеї. У цьому мені допоміг колишній колега Валерій Тимофєєв, порадивши книгу Івана Шаповала «У пошуках скарбів» – збірку історій про видатного українського історика й музейника Дмитра Яворницького. Тож саме завдяки йому у книжці з’явився підрозділ «Експонати козацького професора». Коли читав цю книгу, то зрозумів, хто був для Валерія Михайловича натхненником у музейній справі. За своїм невичерпним ентузіазмом він дуже нагадує мені Яворницького.
Неймовірні відчуття бачити речі, знайомі з підручників та монографій
Ця книга для автора - дебютна
- Про які саме музеї можна дізнатися з книжки? І чи відвідували ви їх особисто? Який музей, чи який експонат в ньому вас вразив найбільше?
- У книжці я намагався подати інформацію і про українські, і про іноземні музеї. З перших – це Музей хліба у Переяславі-Хмельницькому, Музей космонавтики у Житомирі, Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові під Києвом. З іноземних музеїв можна дізнатися про Скансен у Швеції, який дав початок всім музеям просто неба у світі; про Музей Середзем’я, присвячений творчості Толкіна; про такі «смачні» музеї, як Музей картоплі у Блекфуті (штат Айдахо, США) або Музей цукру у Берліні.
З описаних у книзі експонатів мені пощастило побачити скіфську пектораль з Товстої Могили і золоту обкладинку горита з Мелітопольського кургану, що зберігаються у Музеї історичних коштовностей України в Києві. Це неймовірне відчуття, коли ти на власні очі бачиш речі, знайомі зі сторінок підручників та монографій. Бачиш і дивуєшся тій неймовірній майстерності, з якою вони виготовлені. Приємно усвідомлювати, що саме знахідки з Мелітопольського кургану дали початок колекції цього музею. Адже до того подібні речі відправлялися до Москви, а ще раніше – до Петербурга.
Що ж до самих музеїв, описаних у книзі, то кожен з них по-своєму вражає. Візьмімо, до прикладу, Музей комп’ютерної історії у Маунтін-В’ю (Каліфорнія). Коли читаєш про тамтешні експонати, то розумієш, наскільки швидко рухається технічний прогрес. Ще якихось півстоліття тому ніякої «комп’ютерної історії» й бути не могло. Та й самі комп’ютери уявляли як величезні машини на цілу кімнату. Дивовижно, що деякі з таких експонатів-мастодонтів і досі працюють!
- Що б з цікавинок, про які ви дізнались під час написання книжки, ви б порадили запровадити в Мелітопольському краєзнавчому музеї?
- Загалом музей доволі активно працює з відвідувачами (принаймні, з дітьми та молоддю точно), наскільки я можу судити зі сторінки на Фейсбуці. Коли я писав розділ, що стосувався різних музейних заходів, то побачив, що багато чого у музеї вже робили: і квести, і майстер-класи, і інтерактивні екскурсії. Думаю, що варто продовжувати робити все це далі. А наскільки регулярно і систематично – це вже залежить від можливостей самого музею.
- А який випадок чи зустріч чи документ вам найбільше запам’ятались з музейної роботи?
- Найбільше запам’яталися дві події. Перша – це робота над експозицією «Наш край з найдавніших часів до кінця XV ст.». Тоді, передивляючись сотні предметів різних епох, у повній мірі відчув, наскільки ж довгою є історія людства і наскільки коротке людське життя. Коли бачиш перед собою кам’яні знаряддя первісної доби або прикраси скіфського часу, які вже давно пережили своїх господарів, то розумієш це якнайкраще. Було неймовірно приємно бачити вже готову експозицію і розуміти, що там є і часточка твоєї праці.
Друга подія – це робота над книжкою «Інша Мелітопольщина. Нарис з історії інакодумства (1953-1985)». Тоді я познайомився з колишніми членами підпільної групи, що діяла на початку 1960-х років у Мелітополі. Одна справа читати якусь літературу, присвячену дисидентському руху, а інша – спілкуватися вживу із тими, хто був до нього причетний. Було приємно бачити, що важкі випробування в житті їх не зіпсували.
- Я знаю, що один примірник вже у ваших колишніх колег в Мелітополі. Чи отримали вже від них рецензію?
- Рецензію ще не встиг, лише теплу подяку на сторінці у Фейсбуці. Сподіваюся, що отримаю, бо для мене, як і для будь-якого автора, це важливо.
- А чи буде презентація в Мелітополі?
- Ні в Мелітополі не буде, у Львові «Видавництві Старого Лева», звичайно, планує, але поки не визначились з датою.
Фото з архіву Романа Клочка
