Олена з Мелітополя пише казки - не прості, а з терапевтичним ефектом

Поделиться в Facebook Написать в Twitter

На початку року у столичному видавництві «БукРі» вийшла книжка «Казки для дорослих принцес», автор якої Олена Даниліна народилась і виросла на Мелітопольщині.

Як майстру слова (а наша землячка не просто викладач української мови і літератури, а й науковець, літературний критик, редактор) їй вдалось зібрати під однією обкладинкою 21 історію про пошук і пізнання себе - досвід, який може бути корисний читачеві. Про те, як створювались казки і наскільки легко знайти визнання в письменницькому світі, Олена розповіла в ексклюзивному інтерв’ю MLTPL.City.

Викладацького досвіду Олена Даниліна набиралася і за кордоном - стажувалась три роки тому з колегами у Польщі

Народилася донечка - з'явилися казки

- Олено, в Мелітополі тебе більше знають за викладацькою діяльністю в МДПУ, так само і в Києві ти зараз викладаєш у Національному авіаційному університеті, а коли почалась твоя письменницька кар’єра?

- Власне, кар’єра й почалась з книжки «Казки для дорослих принцес». Але це не перша видана книга. У мене є монографія по кандидатській дисертації, присвячена образу гетьмана Мазепи в українській і світовій літературі. До речі, це одне з перших видань, де проаналізовано понад 80 творів різних жанрів про нього. Також є розділи в трьох колективних монографіях – буквально в грудні вийшла монографія наукової школи Олександра Галича, в рамках якої я працювала над докторською дисертацією. Були також спроби надрукувати свої художні тексти в некомерційних проектах -  благодійному проекті Ірини Астахової «Щастя у віконці» (збірка казок авторів з усієї України вийшла друком у 2016-му і розійшлася дитячими будинками), проекті арт-терапевта Світлани Самарець «Волшебная книга Фей» (у 2017). А ще була спільна з Тетяною Галяніною книга-білінгва «Музика слів», видана й презентована 2010 року у Мелітополі.

Власне, такий довгий шлях від першої книги 2010 року до сьогодні був через бажання бути визнаною – тобто, щоб помітили, надрукували за рахунок видавництва або конкурсу. До речі, на конкурси теж подавала, але не цю книгу.

Одна з казок, яку Олена Даниліна писала для власних дітей, потрапила до збірки «Щастя у віконці», над якою працювали автори зі всієї України

- А багато часу минуло від того моменту, коли ти вперше написала вірш чи прозу, і до моменту, коли вони були надруковані? Хто був твоїм першим читачем і критиком?

- Майже ціле життя, - зізнається Олена, - бо я пишу з дитинства, років із 7-8. Довго це були вірші, і я їх нікому не показувала. А писання прози виросло з її дослідження. Невеликі історії пишу десь років 10-12. І довго не робила з цього події. Вони мені писалися рідко і майже підсвідомо. Прийшло щось таке, сіла написала, та й все.

Та вони стали приходити частіше. І навколо все так закрутилося – більше знайомих письменників, більше людей, які пишуть і видають книги своїм коштом. Звісно, читали друзі й казали: «Вау! Це круто! Чому ти не друкуєшся?». Та наді мною тяжів досвід читання – я ж ніколи не напишу так, як, скажімо, Тютюнник чи Загребельний, Матіос чи Забужко, то навіщо? Потім було навчання у літшколі Центру літературної освіти – там вперше чужі люди почули мої тексти і теж сказали: «Вау! Це круто! Друкуйся!». Але після літшколи минуло ще багато часу. До речі, з її випускників «вистрелив» лише один Сергій Комберянов, він отримав премію видавництва «Смолоскип», але багато в чому успіх його книги – це харизма і активність автора. А я ще довго страждала від критики й несприйняття – не перемогла в конкурсі – депресія, зневіра, відмовили у видавництві – ще переживань на півроку.

А потім зустріла Тетяну Спіріну – провідника сторітелінгу (у перекладі з англійської story означає історія, а telling – розповідати; отже, сторітелінг – це мистецтво розповідати історії) в українські маси. І – це може прозвучить смішно – але саме вона «дозволила» мені назватися письменником. Це, звісно, не було так прямо і швидко, як і все у моєму житті, але оце обертання у колі людей, які пишуть, працюють над собою і своїми текстами, розправило мої крила.

Сторінки книги

- Як давно пишеш саме казки?

- Казки почала писати з народження донечки Дарусі. І знову ж таки вони «виросли» з читання. З сином я стільки казок прочитала, що всі герої і сюжети стали рідними. І захотілося писати свої. Для дітей у мене є цикл казок про мишенят. Одна казка опублікована у вже згаданому збірнику «Щастя у віконці». Решта – для особистого використання.

Для принцес - від 20 років до пенсійного віку

- А коли і чому героїнею казок стала Принцеса?

- Перша історія власне про Принцесу з’явилася випадково, років 8 або 9 тому. Прийшла в голову картинкою, була записана текстом так, ніби хтось надиктував. Приблизно в той самий час натрапила на слова Ліни Костенко про її метод творчості: «Вірші пишуть мною, прозу я пишу сама, а над статтями працюю». Справжні вірші, як на мене, так і з’являються. А от те, що так може писатися проза і навіть наукові статті, я зрозуміла пізніше.

Потім ці історії приходили до мене частіше й частіше. Вони були дуже особистими, написані про пережите й іноді вистраждане. Це була така особиста психотерапія. Спочатку нікому їх не показувала. Потім показала кільком подругам, які сказали, що вони дуже відверті, зрозуміло про які події свого життя я написала. Тобто ідеї друкувати їх не виникало.

Життя вирувало й змінювалось, навколо розширювалась письменницька тусовка і прийшло розуміння, що книжку можна надрукувати власним коштом і що в неї будуть свої читачі. Виникло кілька різних концепцій книги, старі історії були відредаговані, нові написані, народився збірний образ Принцеси. Як справжній науковець я не могла обійтися без теоретичної бази – влітку 2016 року я пройшла навчання юнгіанській казкотерапії у Разіди Ткач. Там я зрозуміла, що інтуїтивно писала вже терапевтичні казки, тепер творчість в цьому напрямку стала усвідомленою.

На полиці з новою книжкою у Олени мешкає авторська лялька-принцеса

- Терапевтичні? Невже казки лікують?

- Ні. Варто уточнити, що «терапевтичні» казки - це не якісь «лікувальні», вони підказують читачам - дорослим і дітям, можливі виходи з будь-яких ситуацій.

Олена активно бере участь у письменницьких тусовках, зокрема, в зустрічах колег на премії "Коронація слова"

- Тобто, все-таки ти вирішила не чекати прихильності видавництв і надрукувала книжку за власний кошт? Який в неї наклад? Як можна придбати книжку?

- Так, вирішила. Прочитала одного разу, що навіть класики нерідко починали з друку за власний кошт або шукали меценатів. Наклад невеличкий - 100 примірників. Оголошувала попереднє замовлення на Фейсбуці - тож третина вже розійшлася. «Казки для дорослих принцес» доступні в паперовому і електронному вигляді. Книгу у паперовому вигляді можна замовити тут: https://docs.google.com/.../1h_U3.../edit.

Електронна книжка продається на сайті видавництва «БукРі»: http://bookri.com.ua/product/olena_danylina_kazky_dlya_doroslyh_pryntses?fbclid=IwAR0BSlUYlvAF-TLOBanxJXU_y0SiwDgf01wqPnm8-wu2CdwxbkeKikihSDo.  

- На яку аудиторію вона більше розрахована? І чи справдились твої очікування щодо цього - її купують жінки більше для себе чи для дочок?

- Я думала, що книга зацікавить жінок років від 20 і до… необмеженого віку, ну, може 60-ти, бо старші жінки, мені здається, такі книги не читають. Я по своїх бабцях суджу. І розраховувала на активну жіночу аудиторію, яка цікавиться сучасною літературою, саморозвитком, шукає себе. В основному такі читачі й є. Але є кілька знайомих, які купили книжку собі й планують почитати донькам. Як сприймають маленькі дівчатка - ще не знаю, не отримала зворотного зв’язку.

До рідного вузу - МДПУ, в якому Олена і навчалась, і працювала - вона повертається при першій нагоді
До рідного вузу - МДПУ, в якому Олена і навчалась, і працювала - вона повертається при першій нагоді
 

- Чи є в найближчих планах ще книжки?

- Так, звісно! Неочікувано для мене з’явилося продовження казок про Принцесу, хоча планувала книжкою поставити вже крапку. Але вони пишуться, тож, імовірно, скоро буде оновлена версія «Казок». Є також написана книга «Школа янголів» - це різні життєві історії крізь янгольський погляд. Подивлюсь, яке буде публічне життя в Принцеси, тоді, може, й «Янголам» прийде час вийти на люди.

Із зовсім нового - працюю над романом, події якого відбуваються на Кам'яній Могилі. Але не регулярно - хоча це й текст з елементами фантастики, все ж таки основа реалістична, час від часу «впираюся» в пробіли в знаннях і читаю щось по темі. Завжди пишуться якісь маленькі історії, казки, терапевтичні казки або коуч-сторі, дещо публікую на сторінці Фейсбук.

Фото з архиву Олени Даниліної.

Комментарии:

Последние новости