Вчитель з Мелітополя знову потрапив до ТОП-50 кращих в рамках проведення премії «Global Teacher Prize Ukraine».
Цього разу це викладач державного навчального закладу «Мелітопольський професійний аграрний ліцей» Ганна Бут – людина з активною громадянською позицією, закохана у свою професію.
Вчитель з Мелітополя знову потрапив до ТОП-50 кращих в рамках проведення премії «Global Teacher Prize Ukraine»
Національна премія «Global Teacher Prize Ukraine» достатньо «молода», вона заснована лише три роки тому громадською спілкою «Освіторія» заради того, щоб знайомити країну з вчителями, які не тільки передають знання та виховують учнів, але й мають вагу в суспільстві. Позмагатися за премію можуть всі бажаючи педагоги, власноруч заповнивши анкету, також є варіант номінування від колективу.
- Я не дуже вірю у всі конкурси, бо скільки не надсилали подання, наприклад, на «Вчителя року», то хіба що грамоту з департаменту освіти і науки отримувала у відповідь, – розповідає Ганна Бут, яка викладає в аграрному ліцеї біологію, громадянську освіту, екологію, німецьку мову та художню культуру. – Але колеги мене постійно підштовхували, щоб я долучилась і до «Global Teacher Prize Ukraine». Врешті решт я здалась, хоч і важкувато було про себе писати, та заповнила анкету й забула про неї. Бо завжди дуже багато справ, я є головою методичної комісії класних керівників, очолюю раду самоврядування і волонтерський рух «Свічадо». По іншому не вмію, адже дуже люблю дітей, і поряд з ними мені здається, що я й сама дитина.
- То саме це вплинуло на вибір професії? Чи що інше?
- Ой, ким я тільки не хотіла бути, але скажу, що організаторські здібності в мене були змалечку. Я родом з Карпат, а навчалась в школі-інтернаті №4 міста Чернівці. Так склалася доля. І от там, з 4 по 8 клас була головою ради дружини, вигравала різні конкурси, була дуже активна, в старших класах стала секретарем комсомольської організації. На випускному директор вручив мені атестат зі словами: «Бажаю тобі успіхів на педагогічній ниві!». Тоді сприйняла це як жарт, вступила до вишу в Рубіжному Луганської області, вивчала біологію, хімію, але звідти довелось тікати, бо за свою українську мову зазнала жорсткого булінгу. Потім було навчання на машиніста-тракториста в Херсонській області – в Іванівському професійному аграрному ліцеї, і знов там почула пораду, що мені варто подумати про професію педагога. І вже після цього обрала університет в Мелітополі, ночувала на вокзалі, бо нікого не знала в місті, потім отримала гуртожиток, заробляла на життя, працюючи на консервному заводі, і вчилась. Отак, можна сказати, доля привела мене до того, чим зараз займаюсь.
- А де почали працювати?
- Мене як сироту направили знов таки до Луганської області, але я категорично відмовилась. Вже на той час вийшла заміж і хотіла залишатись в Мелітополі. Згодом отримала пропозицію бути вихователькою гуртожитку в 40-му училищі, потім кілька місяців працювала в вечірній школі. Але шукала роботу, щоб раніше повертатися додому, бо донька тоді ще маленька була. І почула по радіо оголошення, що є місце в професійному аграрному ліцеї, там і працюю дотепер, вже 18-й рік.
Те, як я люблю своїх дітей, знає все місто. Я навіть не можу вам передати, що відчуваю до них. Вони, знаєте, як чистий аркуш паперу, приходять з такими очиськами! Але чомусь вважається, що до профтеху йдуть тільки погані діти. Це страшна неправда. У нас талановиті діти, які чогось хочуть досягти, тільки запали їх. Це мої автослюсарики! Вони мене ніколи не покидають і активно підтримують у всіх починаннях. Як запальнички вони у мене. Саме тому, я думаю, я увійшла в ТОП-50, бо я живу своєю роботою. Можливо не всі мене розуміють, іноді кажуть, що мене занадто багато всюди, я маю на увазі в колективі, але я не дам нікому спокою, поки я можу повноцінно працювати.
- Чи легко вам з вашим досвідом вдалося перейти на дистанційне навчання через коронавірус?
- З одного боку, дистанційка не була для мене викликом, а ще й донька – випускниця магістратури Запорізького національного університету мені допомагала розібратися в усіх онлайн-інструментах. Проблема була лише в тому, що у нас один комп’ютер на двох, тож доводилось вставати о четвертій ранку, щоб знайти потрібну інформацію, підготуватися до уроків. З іншого боку, така форма навчання трошки поставила мене на місце, бо відкрила очі на деякі речі, і, як мені здалося, зблизила учнів з батьками – це я побачила під час зборів групи, які проводила в Zoom. Для вчителів і вчительок зараз існує безліч можливостей, НЕ користуватися якими просто соромно. Треба разом покращувати професію, голосно говорити про проблеми, які існують у сфері освіти, показувати світові свої ідеї. Не соромитися і не сумніватися, як це робила я свого часу.
До речі, під час карантину ми з учнями взяли участь в ще одному конкурсі від «Освіторії», де було потрібно розробити навчальну гру із громадянської освіти. По-перше, це не той предмет, який можна вивчати лише рік чи два суто на одному уроці. Це дисципліна життя, від якої залежить майбутнє наше та тих хлопців і дівчат, яких ми зараз навчаємо. Саме тому, я вважаю, важливо, щоб кожен із нас, хто викладає у школі або в ліцеях, впроваджував окремі елементи формування громадянської компетентності. Чи можливо це? Так, ось кілька прикладів із гри «Один, два – твої права!»: розгляд порушень прав у творах мистецтва (українська та зарубіжна література, художня культура); історія України та всесвітня історія (розділ про формування ЄС, європейські цінності та євроінтеграцію України) тощо, а далі... можна креативити безмежно! І наша гра здобула перше місце, а нагородою став ноутбук!
- Якщо повернутися до конкурсу «Global Teacher Prize Ukraine», яке завдання отримали ви та інші півфіналісти?
- Необхідно написати есе, я з цим майже впоралась, бо пишу і вірші, і сценарії, і мотиваційні листи. Потім ще будуть скайп-зустрічі з організаторами, і розгляд анкет експертами. За результатами 31 серпня буде оголошено ТОП-10, а 3 жовтня в Києві буде нагородження переможця.
- Будемо очікувати результатів разом. А наостанок, скажіть, що для вас найважливіше в професії педагога: передавати знання, чи впливати на формування молоді?
- Кредо моєї діяльності: знання – це добре, але найголовніше виховати в дітях людяність. Справа в тім, що ті, хто вступив до ліцею, вже обрали свій шлях. Так, їм потрібно отримувати професійні навички, але крім того, ще треба їх вчити небайдужості, бути не толерантним до цькування, вміти поважати інших і їх точку зору, і, звичайно, бути відповідальними громадянами своєї країни.
Нагадаємо, що переможець премії «Global Teacher Prize Ukraine» отримує 250 тисяч гривень, а також можливість рік навчатися в «Освіторії», а ще взяти участь у Global Education & Skills Forum 2020 у британській столиці.
Фото со страницы Анны Бут в Facebook
