Викладач Мелітопольського училища культури, який ніс культуру в маси всієї області

Мltpl.City

24 травня 2021 21:44

13 квітня минуло 90 років з дня народження Олега Івановича Пріщенка (1931-1988), уродженця села Владівка нашого району. О. І. Пріщенко був відомим в області працівником культури. Креативний керівник, актор, сценарист, поет, педагог. Господь щедро наділив його творчими талантами, і він віддавав їх людям.

Олег Іванович Пріщенко народився 13 квітня 1931 р. у Вальдгеймі (Владівка) Чернігівського району Запорізької області. Цей населений пункт– найбільша за кількістю жителів і землі у колонії Молочна менонітська колонія № 43 Вальдгейм – був знаковим для регіону. Заснований менонітами колонії Молочна, яка виникла на лівому березі річки Молочна на початку ХІХ ст. на 120 тис. десятин землі, виділених урядом для менонітів. Вальдгейм був великим промисловим, культурним і релігійним центром регіону. Наявність великої кількості пролетаріату (майже 400 осіб) пояснювала заангажованість населення в революційні події початку ХХ ст. та Української революції (1918-1921). У 1935-1938 роках Рот-Фронт, як тоді називалося селище, був центром однойменного німецького національного району Дніпропетровської області. Мама Олега Івановича – Катерина Степанівна Пріщенко – працювала певний час завідувачкою парткабінету і бібліотеки Ротфронтівського РК КПУ.

Цей населений пункт також був місцем об’єднання культурних традицій менонітів, українців і росіян. У селі напередодні війни працювали дві середні школи: з українською і німецькою мовами навчання. З 1939 року німецьку школу перевели на російську мову навчання.

Олег Іванович в роки армійської служби брав участь у самодіяльності частини

Німецькомовне населення села було частково репресоване в 1936-1938 роках і перед окупацією району. Потім тих, хто залишився, нацисти, відступаючи, забрали з собою до Німеччини. Ті з них, хто потрапив у радянську зону окупації, були відправлені на поселення до Казахстану. За розповіддю Олега Івановича, під час звільнення території від окупантів, він прибився до однієї з військових частин, став «сином полку», але командир відправив хлопця назад до батьків. Як і всі діти того часу, допомагав на роботах у колгоспі, а ще, поки всі були в полі, він біля єдиного в селі репродуктора слухав зведення з фронтів і, маючи гарну пам'ять, переказував їх дорослим, замінюючи Радінформбюро.

Дитинство Олега припало на важкі довоєнні та воєнні роки. У страшний 1947 р. Олег Пріщенко вступив до Горлівського фабрично-заводського училища (ФЗУ). Як тільки міг, намагався допомогти родині. З молодшим братом полював на ховрахів, а потім обмінював їх на тверді пластини чорного хліба, які видавали як пайок «фезеушникам». У рідному селі в ті часи померли від голоду Надія та Наталія Пенер, Петро та Ольга Донченки, Славко Івко та інші.

Олег вирізнявся старанністю у навчанні й був відповідальним, ще навчаючись, уже працював у своєму ж ФЗУ вихователем. Потім була робота піонервожатим у Горлівській СШ №5. 1951-1955 – роки служби в лавах збройних сил СРСР. Після служби в армії він працює вихователем і культпрацівником у Чернігівському дитбудинку №11 ім. СРСР (с. Калинівка). Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Галиною. Уже за рік активного, відповідального працівника призначили в Чернігівський будинок культури на посаду інструктора-методиста.

Олег Іванович Пріщенко, директор Чернігівського Будинку культури. 1961 рік

Тут розпочалася

його діяльність на ниві культури, з якою він пов’язав усе життя. Повною мірою проявилися його організаторські здібності. Йому доводилося керувати драмгуртком РБК, сам був чудовим актором. У цей же час він починає писати вірші, які не раз виконували під час поїздок агітбригади РБК по району його друзі-колеги Петро Лаврик, Поліна Співак, Анатолій Чорноног, Ніна Луценко, Станіслав Капустян, Валентин Геращенко, неперевершена Лідія Запорожець. Олег Пріщенко стає засновником першого краєзнавчого музею, який працював при Чернігівському РБК ім. Т.Г. Шевченка.

Про силу слова й характеру Олега Пріщенка згадує Іван Васильович Пода (1941 р.н.): «На призовній комісії в Чернігівці нас прийшли привітати члени агітбригади районного Будинку культури, дали концерт. Зі словом-закликом виступив Олег Пріщенко. Він говорив так переконливо, натхненно й ідейно, що від гордості за те, що ми будемо захисниками нашої Батьківщини, у багатьох, як кажуть, «мурахи пробігли по тілу», і ми були готові на все».

Пізніше Олега Івановича призначають директором Чернігівського РБК, керівництво яким прийняв у незабутнього Василя Захаровича Веремія. На цей час він закінчує Мелітопольське училище культури. О. І. Пріщенко стає відомим організатором культурно-масової роботи. Йому пропонують очолити Бердянський міський будинок культури, а на початку 70-х років призначають завідуючим відділом культури Бердянського райвиконкому. Заочно закінчує Бердянський педінститут, де теж проявився його творчий талант. Він написав екзаменаційну роботу з української мови у вигляді поеми «Морфологічний сон заочника», яка потім ще довго ходила в рукописних копіях.

Адміністративна робота з усілякими пільгами та перспективами не приносила достатнього морального задоволення. Набагато більше Олегу Івановичу подобалася режисерська діяльність – це була його стихія, в яку він поринув з головою: писав сценарії до свят, керував їх підготовкою. Цього не могли не помітити керівники й викладачі Мелітопольського училища культури, розгледівши в ньому відмінного режисера-практика.

З 1972 року Олег Іванович працює викладачем у цьому училищі. Тут його талант розкрився повною мірою. Він викладав студентам сценічне мистецтво, писав сценарії не лише для заходів в училищі, але і для міських свят.

Олег Іванович працював викладачем Мелітопольського училища культури

Олег Іванович умів привернути до себе колег і учнів. Навіть через роки випускники спілкувалися з ним. Згадує Станіслав Рябченко, житель с. Владівка, нині директор Стульневського будинку культури, учень О. І. Пріщенка: «Олег Іванович викладав у нас сценічне мистецтво. Чудовий педагог, неперевершена, толерантна людина і громадянин.До цих пір з радістю згадую спілкування з ним. Коли буваю на кладовищі, завжди відвідую його могилу».

О. І. Пріщенко продовжує писати чудові вірші, частину з яких бердянські й мелітопольські композитори поклали на музику, а саме: «Огонек» (музика В. Вєтрова), «Вечный огонь» (музика Л. Крузмана), «Аргонавты» (музика Р. Дудаєва), «Хлопці-запоріжці» (музика Б. Фокіна), «Надежный причал» ( до 100-річчя заводу ім. Воровського, музика Л. Шермейстера), «Сестра милосердия» (музика Л. Шермейстера), «Вчителька мила» (музика Л. Шермейстера).

О. І. Пріщенко писав чудові вірші, частину з яких бердянські й мелітопольські композитори поклали на музику

Олег Іванович Пріщенко за свою роботу відзначений низкою нагород: нагрудним знаком «Відмінник культурного шефства над селом», нагрудним знаком «Лауреат Першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної художньої творчості трудящих. 1975 –1977»; медалями: «За відмінну роботу» (від Міністерства культури СРСР), «Ветеран праці», «За доблесну працю на ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».

В училищі Олег Іванович працював до 1987 р. і звільнився внаслідок тяжкої хвороби.

Помер О. І. Пріщенко 26 лютого 1988 р. Похований на малій батьківщині у с. Владівка Чернігівського району.

Життя й діяльність Олега Івановича, його відданість культурі передалися і його нащадкам, які з гідністю продовжують його справу.

Донька Олега і Галини Пріщенків Олена Іванівна Клочко нині працює бібліотекарем у Мелітопольському державному педагогічному університеті ім. Богдана Хмельницького й має вже 40 років бібліотечного стажу. Його старший онук Роман Клочко закінчив Мелітопольський педагогічний університет за спеціальністю «викладач історії» і певний час працював за фахом у сільській школі. Був позаштатним автором у мелітопольських газетах, працював молодшим науковим співробітником Мелітопольського краєзнавчого музею. Поки працював у музеї, почав вивчати англійську на курсах, потім взявся за переклади. А пізніше переїхав до Львова і вже 5 років займається перекладами книжок з англійської на українську для різних видавництв. Нині має у списку 26 виданих книжок, серед них «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» Сергія Плохія, трилогія «Фундація» Айзека Азімова, «Поклик пращурів» Джека Лондона, «Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності» Михайла Винницького. Крім англійської, знає ще польську, але перекладав з неї лише для себе. 2019 року «Видавництво Старого Лева» видало його книжку «Домівка для минулого», де в популярній формі розповідається про музеї та музейну справу.

Наш земляк, який зараз мешкає у м. Львів, онук Олега Івановича Роман Клочко

Онук Денис Клочко закінчив мелітопольський ліцей «Творчість», потім вступив до училища культури, яке закінчив за спеціальністю «режисер видовищно-театралізованих заходів», але за фахом працювати не став. Знайшов себе в образотворчому мистецтві, любить малювати. У нього непогані акторські здібності. Сподівається, що колись зможе заробляти на життя образотворчим мистецтвом. Зараз він бариста. Мешкає в Мелітополі.

У селі Владівка проживає частина родичів Олега Пріщенка. Ще є люди, які працювали з ним і пам’ятають про нього, як ветеран культури району Лідія Запорожець.

О. І. Пріщенко залишив значний слід у культурному розвитку території Запорізької області і є гідним прикладом для наступних поколінь працівників культури.

Автор матеріалу та колектив газети «Нива» висловлюють подяку онуку Олега Пріщенка Роману Клочку, внучатому племіннику Спартаку Заприкутенку за надану інформацію про ювіляра. В свою чергу Мелітополь.City висловлює подяку редакції Чернігівської районної газети «Нива» за можливість розповісти читачам сайту про людину, доля якої тісно пов’язана з Мелітопольщиною.

ВЧИТЕЛЬКА МИЛА (Найулюбленішій учительці Раїсі Омелянівні Неділько)

Сл. О. Пріщенка, муз. Л. Шермейстера

Літа, мов журавлі, летять у вирій,

І ми з роками дужаєм крильми,

Але у мріях та у пісні щирій

До юності вертаємося ми.

Нам в юності знайомо все до болю,

Та над усе той час шаную я,

Коли в житті ми стрілися зтобою

Навіки рідна, вчителько моя.

Приспів:

Вчителька мила шлях нам відкрила