Чехограду – 150 років: за яких обставин Яни, Франци та Йозефи стали сусідами мелітопольців?

Поделиться в Facebook Написать в Twitter
  • 06.04.2019 22:31
  • 0
Медиакит сайта/Цены на рекламу

На початку квітня 1869 року було засновано Чехоград – єдину чеську колонію на теренах сучасної Запорізької області. Зараз це село Новгородківка Мелітопольського району. Що ж змусило чехів залишити рідну домівку та шукати собі кращої долі у далеких південних українських степах? Через які поневіряння їм довелося пройти, якими стали перші кроки переселенців на новій батьківщині?

Про це MLTPL.City розповів історик Віктор Мохов.

Віктор Мохов - нащадок першіх переселенців

З німецької… Чехії до російської… Диканьки - у пошуках кращої долі

У 1620 році, під час Тридцятилітньої війни, чеські війська зазнали поразки у битві біля Білої гори. Чехія (під назвою Богемія) на триста років увійшла до складу Австрійської імперії.

Чеські землі стали справжньою перлиною імперії Габсбургів, однією з найрозвиненіших її частин. Проте становище чехів у себе на батьківщині було дуже скрутним. Земля та більшість підприємств належали австрійцям. Німці панували в усіх державних установах та виборних органах. Викладання в навчальних закладах велося виключно «імперською» німецькою мовою, так само, як і діловодство у державних установах. Чеська мова, звичаї, традиції зазнавали постійних утисків з боку німецької адміністрації. Австрійський уряд цілеспрямовано проводив політику понімечення чеського народу.

Усе це призвело до масової еміграції чехів. За період з 1860-х років і до Першої світової війни з Чехії емігрувало понад 1 млн. чоловік. Спочатку чехи виїжджали переважно до Західної Європи, США та Канади. Але, починаючи з другої половини ХІХ століття, після скасування в Росії кріпосного ладу, з’являється новий напрямок еміграції – в Україну.

Пригощайтеся чеської бабовкой

Зі скасуванням кріпосництва поміщики втратили безкоштовних працівників у маєтках і мали пристосовуватись до нових економічних відносин. В Україні в той час був великий дефіцит робочої сили, деякі з поміщиків шукали робітників навіть за кордоном.

Серед таких поміщиків був і князь Лев Вікторович Кочубей, володар родового маєтку у селі Диканька Полтавської губернії. Саме Кочубею судилося започаткувати чеську еміграцію на південь України та в Крим.

Великдень у Чеському центрі. 2008 рік
Великдень у Чеському центрі. 2008 рік
 

31 березня 1861 року князь Кочубей уклав з берлінською фірмою Луї Левінсона договір про наймання робітників у Німеччині. Згідно з §1 цього контракту Левінсон був зобов'язаний: «... нанять для кн. Кочубея в Германии работников, для работ в его имениях в России, в количестве 60 душ мужского и женского пола».

У Чеському центрі
Пані Єва Ржезнічкова з Червоною шапочкою
 

Влітку того ж року у місті Рихнів на південному сході Чехії, а потім у східній частині країни з'явились агенти Левінсона і розпочали вербування людей. При цьому вони порушили кілька суттєвих умов договору. Князь Кочубей потребував хліборобів, щоб мати взірцеве рільництво, а серед завербованих переважна більшість була ремісниками. До того ж, чехам обіцяли переселення на Кримський півострів. Та й кількість завербованих значно перевищувала потреби кочубеївського маєтку.

Чехоградський гурток співу та танцю "Vonika"
Чехоградський гурток співу та танцю "Vonika"
 

Золоті руки ремісників не стали в нагоді

Наприкінці серпня 1861 року шістдесят родин, отримавши документи та розпродавши за безцінь майно, на пароплаві по Дунаю дісталися Одеси. Тут на них вже чекав з підводами управитель маєтку Кочубея. Через 23 дні переселенці прибули до місця призначення. Їх радо зустрів сам князь Лев Кочубей. На честь новоприбульців навіть влаштували сільське свято з музикою та танцями.

Дитячий хор "Жаворонок (Skivnek)"

Чехам відвели українські хати, переселенці кілька днів відпочивали після подорожі. Тим часом з’ясувалося, що більшість прибулих є ремісниками і в хліборобстві мало що тямили. Що мав робити Кочубей? За контрактом, чехи мали працювати у його маєтку три роки. Тому частина приїжджих одержала роботу в пивоварні, винокурні та в кузні, інші на лісорозробках, але для більшості ремісників постійної роботи не знайшлося.

Коли ж до них дійшли чутки про те, що в Криму переселенці одержують мало не задарма землю, чехи, з дозволу князя, навесні 1862 року вирушають до Криму. У Диканьці залишилось тільки десять родин, які були забезпечені роботою.

Тим часом у Чехії поширились чутки, що в Криму, внаслідок переселення татар до Туреччини після Кримської війни, значно знецінилася земля. Поміщики, не маючи достатньої робочої сили, здавали її в оренду на дуже вигідних умовах. Тому навесні 1862 року до України вирушило кілька нових громад переселенців, кожна з яких складалася з 80-90 родин. Менша частина переселенців обрала піший шлях через Буковину до Херсона, далі через Дніпро на південь, до Сімферополя. Але більшість чехів поїхала залізницею до румунського міста Базіаш, а потім на пароплаві по Дунаю до Одеси.

Перша громада прибула в Одесу напередодні Великодня, тому мусила зупинись на чотири дні, знайшовши притулок у військових казармах. Російські та татарські поміщики, почувши про приїзд чехів, пропонували їм залишитися в околицях Одеси, проте чехи відмовилися, дочекалися пароплава і відпливли до Козлова, сучасної Феодосії.

Цей шлях дався переселенцям нелегко. Чехи не знали мови та звичаїв чужої країни, тому шахраї часто-густо з цього користувалися, виманюючи в переселенців останні гроші. Деякі мандрівники мали такий бідолашний вигляд, що матерям та дітям, траплялося, подавали милостиню.

На кримських землях врожаї не втішали

Та і в Криму їм не всміхалося щастя. Тривалі пошуки праці, постійні поневіряння без грошей та даху над головою виявили примарність надій на швидке збагачення. Дехто не витримав і повернувся до Чехії. Ті ж, хто залишився, згуртувалися і вирішили разом шукати кращої долі вже в країні, що мала стати їм новою Батьківщиною.

На той час з Криму до Туреччини, через утиски російської імперії, виїхало близько двох мільйонів татар, багато сіл стояли пустими. Чехи звернулися до уряду з проханням надати їм землю.

Під поселення відвели колишнє татарське село Джадра біля Джанкою, де у 1862 році й була заснована перша чеська колонія Богемка. Склавши присягу та прийнявши російське громадянство, чехи одержали по 12 десятин землі, позику 175 карбованців та цілком придатні для життя татарські оселі. Невдовзі були засновані кілька хуторів та колонії Олександрівка, Табір та Цареквічі.

На світлині прадід та прабабуся Віктора Мохова - Ян та Філомена Фіцек з дітьми

Проте поневіряння переселенців на цьому не скінчилися. Протягом кількох наступних років прибульці потерпали від засухи, нашестя сарани. Землі виявились малопридатними для рільництва. Невеликі ділянки, які мали чехи, давали невисокі врожаї й приносили самісінькі збитки.

Через це частина чехів вирішила заснувати нову колонію, аби ті, хто залишиться на старому місці, мали змогу збільшити свої земельні ділянки. 1867-го року вони, нарешті, одержали дозвіл на заснування нової колонії. Після тривалих пошуків вдалося знайти вільні землі в Мелітопольському повіті. На початку березня 1869 року дев’яносто родин (за іншими даними - 92 родини) з усіх чеських колоній вирушили в нову подорож на північ.  

Пошуки питної води призвели до трагедії

Як згадували брати Антон і Йосип Непраші у своїх спогадах про переселення, «зима була теплою, безсніжною, доїхали добре, проте наприкінці березня, коли переселенці прибули на місця призначення, ударили приморозки, ніякого захистку від степового холодного вітру і дощу. Хто де міг, там і ховався: чи в сіні, чи бур’янах. Решта шукала притулку у навколишніх поміщиків, щоб перечекали холоднечу. Добре, що в навколишніх селах переселенцям допомогли одягом та зерном».

Весільне фото чеської пари. 1915 рік

Тільки на початку квітня на ділянці №38 на відстані 20 верст на захід від Мелітополя було засновано колонію, яка одержала назву Чехоград. Серед перших мешканців були землероби Франц Єдлічек, Ян Пешл, Йозеф Самек, Йозеф Халупнік, Ян Кубік, Ян Білий, Антон Плугаш, Йозеф Бача, Франц Калоусек (тесля), Йозеф Косіна (чоботар) та інші.

Весна того року була пізня. Раптові приморозки, пронизливий східний вітер на голій рівнині дуже дошкуляли переселенцям. До цього додалася скрута з питною водою, яку доводилось носити з маєтку сусіднього поміщика Мазая або з села Новомиколаївка (Шульгівка) за сім верст. Коли холод відступив, почали рити колодязі. Як доповідав колезький радник Немговський, знадобилося вирити три колодязі, перш ніж вдалося знайти питну воду. Робота була важкою і навіть небезпечною. Під час риття одного з колодязів стався обвал з людськими жертвами. Вартість робіт для облаштування одного колодязя сягала 500 карбованців, величезної суми за тих часів.

Родина Фіцек, чеських переселенців, початок ХХ століття

Першим житлом для переселенців стали землянки, вкриті соломою чи бур'яном. Стелі як такої не мали, під самим дахом було невелике віконце, затягнуте бичачим міхуром. Поля в перші два роки обробляли лопатами. Коли отримали допомогу в розмірі 25 крб., придбали плуги, завели коней. Маючи всього по дев'ять десятин землі, чехи змушені були додатково орендувати землю. Пізніше розмір наділу їм збільшили до 15 десятин.

Та й на новому місці чехів переслідувала лиха доля. В перший рік посіви зернових не дали ані зерна, ані соломи. Якби не клопотання доглядача болгарських колоній Мелітопольського повіту Падейського, і не допомога колоніста Івана Мартенса з Молочанська, який позичив зерна, невідомо, чи врятувалися б чехоградці від голодної смерті. Та, мабуть, треба було витримати усі випробування, щоб згодом Чехоград став квітучим, заможним селом.

Перші учні села пізнавали науку за Біблією

Чехоград будувався як типове чеське село з широкими прямими вулицями. Будинки здебільшого стояли фронтоном до вулиці, на достатній відстані один від одного, обов'язково з садом і палісадником.

Свої звичаї та традиції мешканці Чехограда намагалися зберегти протягом всього періоду життя в Україні.

Малюкам, які добре поводилися весь рік, святий Мікулаш (святий Миколай) принесе численні смаколики
Малюкам, які добре поводилися весь рік, святий Мікулаш (святий Миколай) принесе численні смаколики
Малюкам, які добре поводилися весь рік, святий Мікулаш (святий Миколай) принесе численні смаколики
 

Особливо піклувалися чехи про збереження рідної мови. Є відомості, що вже в 1875 році в Чехограді існувала школа, де дітей навчали чеській та російській мовам, математиці та закону Божому. Шкільного будинку та вчителя спочатку не було, тому діти ходили по домівках, а господарі їх вчили по черзі. За підручники здебільшого правили Біблія та молитовні книги.

Перша школа у Чехограді ХІХ століття

Тільки в 1892 році в Чехоград приїхав з Австро-Угорщини перший фаховий вчитель А.Л. Раліш. В 1893 році в селі відкрили школу писемності, яка в 1910 році стала двокласною, а навчання тривало три роки. Для неї в центрі села коштом мешканців Чехограда за 13 000 карбованців збудували спеціальну шкільну будівлю. Земство надало на це тільки 1000 крб. позики. Перший рік викладання велося чеською мовою; другий рік предмети викладалися як чеською, так і російською мовами; третій рік учні вчилися вже тільки на російською мовою. Вчитель отримував плату 400 карбованців на рік та 100 карбованців премії один раз на п'ять років. Школа проіснувала до 1938 року, коли всі національні школи в Україні були закриті.

В 1898 році при Чехоградській управі відкрили бібліотеку на кошти земства. Завдяки такому піклуванню про молодь, у Чехограді на початку XX століття  99% його населення було письменним.

Дзвіниця у Чехограді. Вчителька пані Раліш з доньками та подругою пані Єдлічек

За віросповіданням абсолютна більшість чехоградців належала до римо-католицького віровчення. У 1884 році у центрі селища накладом 7000 крб. побудували католицький храм. Через те, що будівництво велося без узгодження креслень з губернською владою, чехоградці змушені були зруйнувати дзвіницю, аби не отримати покуту.

Костел Пресвятої Трійці споруджено в Новгородківці в 1999 році

Якщо в ХІХ столітті у типових південних українських селах займалися виключно хліборобством, для німецьких колоній головною галуззю було тваринництво, особливо молочне, то чеські села в Україні належали до проміжного типу. В Чехограді тваринництво відігравало допоміжну роль, а на першому місці стояли вирощування зерна і садівництво. Ще однією рисою, притаманною чеським селам, стала велика чисельність малоземельних та безземельних ремісників. Оскільки Чехоград було закладено на державних землях, орендарів там майже не було.

Святкова меса у костелі

Чехи в цей період широко використовували державні пільги перших років переселення. На своїх ланах вони сіяли пшеницю, овес, ячмінь, кукурудзу. Пшениця та ячмінь ішли на продаж, а овес та кукурудзу використовували у власному господарстві. Всі господарства, навіть ремісників, мали свої сади. Зиск від них складав до 12% усіх доходів господарства.

​ Народний самодіяльний ансамбль чеської пісні "Чехоградська гудба" ​

Українські селяни, які мешкали по сусідству з Чехоградом, особливо з Новомиколаївки, поступово переймали у них засоби обробітку землі та замовляли собі сільськогосподарські знаряддя за чеськими зразками. В свою чергу чехи з допомогою місцевого населення знайомилися з місцевою рослинністю, тваринним світом, пристосовувалися до нових кліматичних умов.

Традиційна чеська випічка

Завдяки великій працелюбності чехів, їхньому вмінню вести господарство за передовими методами та їх наполегливості, Чехоград у 1910 році являв собою процвітаючу колонію, де налічувалось 175 господарств з 575 мешканцями.

Так святкували 135-річчя села
Так святкували 135-річчя села
 

***

З 1999 року у Чехограді та Мелітополі за підтримки уряду Чеської республіки було відновлено вивчення чеської мови. Під Чеський центр відвели будову старої школи, провели її реконструкцію, створили музей. Вчителі, які приїжджають до Чехограду, не тільки навчають дітей та дорослих мові, але й організовують бесіди, допомагають проводити свята й конкурси, утримувати та відроджувати традиції й звичаї. В наш час вчителькою працює пані Владіміра Печонкова, а її попередницею була пані Єва Ржезнічкова.

2007 рік. Пані Єва Ржезнічкова навчала жителів села чеській мові та допомагала проводити свята
Веселі свята для дітей та дорослих
 

Чехоград як назва зник з карт у далекому 1946 році, коли відбувалася горезвісна кампанія перейменування сіл та міст в Україні. Зараз він відомий як Новгородківка. Ця назва виникла з примхи бездумного чиновника, який одним розчерком пера закреслив історію цілих поколінь. В той час зникали самобутні та красиві назви, а замість них з’являлися якісь безбарвні найменування.

Чехоград зник з карти. Проте він залишився у серцях та пам’яті людей.

Архівні фото Віктора Мохова, Єви Ржезнічкової та Ірини Левченко

Медиакит сайта/Цены на рекламу
Комментарии:

Последние новости